Зрада замість квітів

2.2

— Артеме, — покликала я.

Він підвів очі.

— Мм?

Я кілька секунд вагалася, а потім усе-таки запитала:

— А квіти?

На його обличчі з’явилося щире нерозуміння.

— Які квіти?

У мене всередині неприємно похололо.

— Міра бачила тебе сьогодні біля квіткового магазину. З величезним букетом троянд.

Я уважно стежила за його обличчям і майже одразу помітила зміну. Ледь помітну, лише на мить: погляд став трохи напруженішим, кутик рота сіпнувся, а потім він відвів очі й потер потилицю.

— А, ті.

Серце забилося швидше.

— Так. Ті.

— Вони не тобі, — сказав він і клацнув пультом від телевізора.

— Як це не мені? Хіба це не… — я змусила себе замовкнути, щоб не виказати, що думала, ніби він збирався сьогодні освідчитися мені. Мабуть, я помилилася, і від цього венами розповзлося розчарування. — Хіба сьогодні не День святого Валентина? — насилу вичавила я.

Артем зітхнув і знову подивився на тарілку.

— Макс попросив купити. Він сьогодні без машини, а йому треба було передати букет.

Я насупилася.

— Кому?

— Каті.

Катя була дівчиною Макса й лише кілька днів тому сама розповідала мені, що поїхала до матері й повернеться аж наприкінці тижня.

До того ж Катя ненавиділа троянди.

Вона вважала їх «квітами для коханок» і щоразу просила Макса купувати білі півонії, навіть узимку, коли їх доводилося шукати по всьому місту.

— Катя зараз не в Києві, — тихо сказала я.

Артем знову подивився на мене, і в його погляді промайнуло роздратування.

— Значить, не Каті. Я вже не пам’ятаю. Макс попросив допомогти, я допоміг. Яка різниця?

Я дивилася на чоловіка, з яким зустрічалася майже три роки, і вперше за довгий час почувалася поруч із ним зовсім чужою.

— Гаразд. А що в тебе сталося на роботі, що ти так затримався? — запитала я, щоб змінити тему. Настрій остаточно зіпсувався. Виходить, не буде не лише романтичного освідчення, а й навіть маленького подарунка до свята.

Вираз його обличчя змінився ще помітніше.

— Давай просто спокійно поїмо, я страшенно втомився, навіщо влаштовувати цей допит?

Це слово влучило просто в болюче місце. Я повільно видихнула.

— Я не влаштовую допиту.

— От і чудово.

Він підвівся з-за столу, відчинив холодильник і дістав пляшку пива. Шампанське стояло у відерці, але Артем навіть не глянув у його бік.

— Слухай, — сказав він, відкриваючи пляшку, — я сьогодні геть без сил. Давай без усієї цієї романтики, гаразд? Просто поїмо й ляжемо спати.

Я подивилася на свічки, що догоряли, на келихи, на сукню, яку вибирала майже годину. На шампанське, яке берегла для особливої нагоди. І раптом відчула себе такою дурепою, що стало важко дихати.

Я швидко відвернулася, бо очі почало пекти. Плакати при ньому не хотілося. Особливо зараз.

— Я у ванну, — сказала я, вже прямуючи до дверей. — А ти поки поїж.

— Діно.

Я зупинилася, але не обернулася.

— Що?

Кілька секунд він мовчав.

— Нічого.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше