Глава 1

Діна

До обіду я вже ненавиділа День святого Валентина.

Не саме свято. До свята у мене не було жодних претензій.

Мене дратували люди.

Жінка навпроти вже хвилин двадцять милувалася букетом, який доставили їй прямо до прокуратури, і кожні кілька хвилин ненав’язливо повертала вазу так, щоб листівку було краще видно з коридору. На столі секретаря стояла коробка полуниці в шоколаді. Хтось приніс тістечка у формі сердець, і тепер на загальній кухні всі по черзі пили каву з ванільними тістечками.

У мене на столі лежали матеріали справи, дві ручки, телефон і стаканчик давно охололого американо.

Романтика дорослої жінки.

Я вже втретє перечитувала один і той самий абзац і ніяк не могла змусити себе зосередитися, коли екран телефону спалахнув вхідним дзвінком.

Я потягнулася до телефону, чекаючи від подруги потік чергових пліток про наших спільних друзів.

— Ти зараз де? — випалила вона одразу, навіть не привітавшись.

Я відкинулася на спинку стільця й покрутила ручку між пальцями.

— На роботі. А де, на твою думку, нормальні люди проводять чотирнадцяте лютого?

— Діно, я серйозно.

З її голосу було незрозуміло, чи сталося щось жахливе, чи, навпаки, настільки прекрасне, що Міра зараз лопне від бажання розповісти мені.

— Я теж, — зауважила я. — У мене тут роман на сто двадцять сторінок. Правда, поки що виключно між прокурором і матеріалами справи.

— Ти сидиш?

Я опустила погляд на стілець.

— Формально — так.

— Добре. Тільки не кричи.

Ручка перестала обертатися між пальцями.

— Я щойно бачила Артема.

Кілька секунд я мовчала, чекаючи продовження.

— І?

— І він виходив із квіткового магазину.

Я мимоволі поглянула на телефон, ніби від цього могла якимось чином побачити Артема крізь екран.

— Говориш так, ніби мій хлопець зробив щось неймовірне. Сьогодні ж День усіх закоханих, звичайно, він купив мені квіти. А тобі, взагалі-то, не варто було мені про це розповідати.

— Дуже смішно, — пирхнула Міра. На задньому плані гуділи машини, і мені довелося відсунути телефон від вуха, коли вона підвищила голос. — Діно, там не букет. Там величезний кошик квітів. Продавець допомагав йому нести квіти до машини.

Я випрямилася.

— Наскільки величезний кошик?

— Настільки, що я спочатку подумала, ніби він вирішив відкрити філію квіткового магазину у себе вдома.

Я занервувала й заворушилася на стільці. 

— Які квіти? Опиши мені. 

— Троянди. Пудрово-рожеві. Дуже гарні. Не ті червоні метрові палиці, які зазвичай продають чоловікам, що згадали про свято біля каси супермаркету, а якийсь рідкісний сорт. 

Я поглянула в бік скляної перегородки кабінету. За нею Каміла пройшла коридором із букетом, ніби ми працюємо не в прокуратурі, а в шлюбній агенції.

— Ти впевнена, що це був мій Артем?

Міра важко зітхнула.

— Діно, я здатна відрізнити його від незнайомого чоловіка в пальті.

— Я просто запитала.

— Це точно був Артем, і виглядав він підозріло добре.

Я нахмурилася.

— У якому сенсі?

— У прямому. Темне пальто, біла сорочка, штани. Навіть волосся уклав. Я, якщо чесно, ледь не підійшла перевірити, чи не підмінили його.

Я мимоволі посміхнулася, але майже відразу відчула, як усередині починає ворушитися збудження.

Артем терпіти не міг вбиратися. З власної волі він одягав сорочку приблизно в трьох випадках: на весілля, на похорон і тоді, коли його мати заздалегідь попереджала, що будуть фотографії.

— І зараз він біля машини, — продовжила Міра вже тихіше, ніби справді стежила за моїм хлопцем. — Щось пише в телефоні.

Я миттєво опустила погляд на свій екран. Ні повідомлень. Ні пропущених дзвінків.

— Може, у них на роботі щось, — сказала я, хоча самій ця версія прозвучала непереконливо.

— У День святого Валентина?

— Чому ні? Може, скинулися на квіти начальниці.

На тому кінці запала пауза.

— Діно.

— Що?

— Ти зараз серйозно відстоюєш версію про начальницю?

Я прикусила щоку зсередини й підвелася з-за столу. Сидіти раптом стало незручно, хоча ще хвилину тому я збиралася провести на цьому стільці весь день.

Підійшовши до вікна, я подивилася вниз. Нічого особливого: сірий лютневий день, машини, мокрий асфальт і брудні залишки снігу біля бордюру.