Розділ 3.

Кароліна.

Тримати спину. Треба тримати спину. Та посміхатися.

Ще приблизно годину цей клятий корсет впиватиметься в моє тіло. За умовами контракту я зобов'язана демонструвати вбрання головного дизайнера країни не лише під час самого дефіле, а й поки Антін Тан не отримає всі квіти від шанувальників, поки не побалакає на інтерв'ю, поки не перекинеться черговими фразами з найбільшими спонсорами заходу.

Лопатки ниють від важкості штучних крил. Пальці ніг німіють від тісноти модних туфель. Спалах фотокамер, які спалахують щосекунди, сліплять очі. Складно тримати на обличчі повну відчуженість, коли нутрощі горять синім полум'ям.

Очима ковзаю по журналістах, що обступили нас з Антіном з усіх боків. Мікрофони, камери, диктофони за кілька десятків сантиметрів. Стежать за кожним рухом, зчитують кожен погляд чи зітхання.

Посміхайся, Кароліна. Посміхайся щосили.

Ти лялька, яка добровільно прийшла в лігво до ляльковика. Тож тепер терпи. Це чекає на тебе щоразу після вдалих показів.

Те, про що ти так мріяла ночами, починає втілюватися в реальність. Те, про що повторювала тобі мати, коли приводила до модельної студії, вже тут.

Нічого іншого більш немає.

Лише година вдалої гри, і знову можна стати собою.

Раніше я б віддала все на світі, аби тут опинитися... Але нарешті потрапивши за лаштунки миру високої моди мій внутрішній звір виє, наче його замкнули в якійсь клітці.

Де те захоплення, яке підігріває кров? Де омріяна радість та щастя, що розливається по судинах? Мене навіть не тішать перекошені обличчя інших моделей, які так чекали на моє падіння. Я знала й так, що обіграю їх.

— Антіне, є кілька запитань до вашої моделі. Ви дозволите? То був дуже несподіваний перфоманс.

Знервовано ковтаю. Дизайнер на секунду підтискає губи, а потім розтягує рот у самій променистій посмішці. Він злиться на мене за самодіяльність, сердиться за те, що я переінакшила його задум своєю витівкою.

Його важка рука підштовхує мене в спину.

— Доброго вечора, Кароліна. Ви маєте неймовірний вигляд в образі королеви-лебідки. Неймовірне поєднання величі та тендітності.

— Вітаю. Дякую. Це все заслуга Антіна та його команди. Моя участь у всьому мінімальна.

— Яка сором’язливість. Вражаюче. Сьогоднішнє дефіле увійде до історії моди. Ваші сльози були настільки природними, настільки гармонійними. У поєднанні з переможною грацією та гордовитою поставою вони дали неймовірний результат. У мене, чесно зізнаюся, навіть сироти побігли по шкірі. Про що ви думали в цей момент?

Посмішка на моєму обличчі стає ще ширшою. Вилиці зводить від напруги. Я гарна лялька. Що там у мене під маскою нікому не цікаво

…Легка хода, яка починається від стегна, рівний хребет, розправлені плечі. По ногах ковзає прохолодний шовк, лоскоче біле пір'я. Тазові кістки, що випирають унизу живота, ниють від тертя об жорсткі металеві кісточки корсета. Стопи немов свинцем залиті у незручному взутті. Проте я продовжую йти на спалахи фотокамер. Ліворуч від завжди стоїть мій чоловік. Дивиться на мене, спостерігає за рухами, пишається своєю красунею.

Я боялася зустрітися з ним поглядом. Боялася побачити у зелених очах ще одне підтвердження того, що слова Баженової — це не сон.

Греція, зрада, чужа дитина.

Сльози знову підступають до горла. Підіймаю підборіддя вище та зустрічаюся поглядом із порожнечею. Його немає ні праворуч, ні ліворуч від подіуму. Плачу з гордо піднятою головою, дивлячись прямо в об'єктиви сотні фотоапаратів...

— Перебуваючи на подіумі, мої думки, — роблю паузу, щоб видихнути, — були зайняті лише однією людиною, завдяки якій я повернулася у світ моди.

Людина, яка змусила мене встати з ліжка після тяжкої травми, що знову відкрила для мене сенс життя. Усі мої думки завжди лише про коханого чоловіка. Він є моєю опорою та підтримкою вже цілих п'ять років. Незламна скеля та константа, яка мене пестить, плекає, оберігає як найцінніший скарб.

А тепер виявляється, що в нього є син.

Можливо, є. Я не впевнена. Я все ще не можу цілком вірити словам Баженової.

Але якщо Горський нічого не заперечував, то все дійсно можливо.

Ще один глибокий видих.

Це буде сенсація. Я підірву всі стрічки новин, захоплю заголовки. Скандал — це видовище, яке нашому народу тільки дай спробувати. Потім й голову відкусять, у гонитві за подробицями.

Бридко та гидко. Тому ковтаю експромт, що крутиться в роті, роблю ще одне зітхання та повторюю раніше вивчений текст про Антіна Тана — дизайнера, чийого лебедя я сьогодні залила гіркими сльозами під час дефіле.

— Вбрання Антіна — ціле мистецтво. І для мене величезна честь вдіти одне з них сьогодні.

Вихваляння злітає з мого язика слово пісня. Нахабно брешу, розповідаючи всім те, що всі довкола хочуть почути. Всупереч бурхливому урагану та плутанині у відчуттях від сьогоднішнього дня, я відіграю завчену роль до кінця. Сиплю компліментами на адресу організаторів заходу, спонсорів, гостей.