6 розділ 6

- А в медовий місяць вони полетять на якийсь острів, - чую в навушнику голос Ольги. Схоже, я таки не збила її дзвінок.

   - Уявляєш? Він там готель чи то купив, чи то орендував на весь цей час. Кухарі, прислуга. І вони тільки вдвох. Обалдіти, звісно. Просто мрія! Хоч дивно, що не відразу сьогодні ж вилітають. А десь через кілька місяців здається. От же живуть люди, а? З глузду з'їхати!

   Ось уже точно. З глузду з'їхати.

   Не кліпаючи, дивлюся на цю парочку.

   Видихнути не можу. І навіть поворухнутися.

   Мені здається, все як уві сні.

   Вони вимовляють своє "так". Ставлять розписи в книзі.

   Але коли Олег відкидає фату і накриває губи Елькі поцілунком, я не витримую. Наче в мені всі нутрощі підриває. Обпалює легені. Усе всередині.

   Зриваюся і просто біжу. Я не витримаю тут більше!

   Хапаю на ходу свою сумочку, вже майже вибігаю з-за лаштунків, як....

   - Стояти!

   Кулею вдаряє мені в спину голос... СиренІної!

   - Вибачте. Я поспішаю.

   - І куди це ти так поспішаєш? А?

   Виблискує очима. Швидко опиняється поруч, до болю стискаючи мій лікоть.

   - Ольга. Швидко сюди. У підсобку, - гарчить у телефон, тягнучи мене за собою. Так сильно тягне, що в мене підбори по підлозі ковзати починають.

   - Та відпустіть ви мене!

   - Ну вже ні!

   Вибухає криком. Штовхає мене до стіни якраз коли в підсобку заходить Ольга.

   - Ви мені що тут влаштували, а? Змовилися за моєю спиною? А я ж до тебе завжди так добре ставилася, Мар'яно! А ти? Ольго? Я тобі що? Місце погане дала? Та ти мені руки цілувати повинна, а замість цього... Ти... Ти... Ти знищити мене вирішила!

   - Вікторія Олександрівна!

   Ольга благально складає перед собою руки.

   - Мар'яна допомагала мені. Ніхто не знає. Вона так багато зробила, і...

   - І ти провела її сюди, щоб вона зірвала весілля свого колишнього чоловіка та її подруги! Ось така твоя подяка, так, Ольго?

   - Що?

   Ольга переводить дикий погляд на мене.

   - Я не знала! Та ви що! Я й гадки не мала, що це... Її колишній!

   - Не збиралася я нічого зривати. Я навіть не знала, хто сьогодні одружується, Вікторія Олександрівна!

   - Знати нічого не хочу! І навіть слухати не збираюся! Які виправдання, коли я тебе тут застала! Сподіваюся, ти хоч отрути в їжу їм не підсипала якоїсь!

   - Та я справді! Поняття не мала, що це будуть вони!

   - Все. Догралися ви обидві! На тебе, Ольго, штраф поки що накладаю. Але. Якщо ще хоч раз вас разом побачу або дізнаюся, що ви щось там плануєте, вилітаєш, як корок із мого агентства! І можеш мені повірити! Нікуди ти більше в цьому місті не влаштуєшся! Це зрозуміло! А тепер геть пішли звідси! Обидві! Далі весіллям я сама займуся!

Вилітаю з шикарного готелю, як корок.

   Щоки горять. Перед очима пелена.

   Ольга залишилася. Намагається ще вмовити Сиреніну в тому, що вона не винна.

   А я просто хапаю таксі й лечу додому.

   Падаю на ліжко. Навіть не роздягаючись. У розкішній сукні.

   Хочеться кричати. Ревіти. Кричати в порожнечу. Рознести половину квартири і збити кісточки пальців у кров!

   Навіщо я тільки все це побачила?

   Розумію, що до останнього чомусь не думала, що вони й справді одружаться. Я ніби завмерла. Завмерла й очікувала, що подрузі прилетить бумеранг. Що Знаменський прокинеться. Награється нею і викине, як брудне вуличне кошеня. Що повернеться і буде на колінах вимолювати в мене вибачення.

   Ні, я б, звісно, не пробачила цього зрадника. Ніколи в житті! Після всього, що він мені зробив!

   Але...

   Справедливість же повинна в цьому світі існувати, хіба ні?

   А виявляється, все в них прекрасно. Вони щасливі. Он, як світилися обидва.

   Як згадаю, як Олег її цілував, знову хочеться все навколо трощити! А найкраще його обличчя. Вже точно до збитих на пальцях кісточок!

   Щасливі й навіть не думають про те, як зі мною вчинили. Так і стоять перед очима з цими своїми посмішками. Ще й у медовий місяць полетять. На острів! Де вони будуть тільки вдвох!

   З глузду з'їхати. Я точно. Зараз просто збожеволію!

   Невже все, що було між нами, для Знаменського і справді нічого не означає? Він так легко переступив через усі наші почуття? Через роки, які ми були разом!

   Може, і про дитину все правда?

   Я якось зовсім проґавила цей момент. Він просто випав із пам'яті на тлі всіх інших подій.

   Але ж із цього все й почалося. Елька говорила, що вона від Олега вагітна...

   А мою дитину Знаменський взагалі вирішив знищити!

   Навіщо? Навіщо мені згадуються зараз усі його слова любові? І те, як він презирливо кривився, коли Елька в нас з'являлася? Казав, що вона просто дурна пустушка. Що з нею і поговорити навіть нема про що!

   Ну так. Вони ж не розмовляти там будуть. Зовсім іншим займатися!

   А для цього Елька йому, мабуть, підходить, набагато краще, ніж я!

   Усі чоловіки, виходить, однакові. Їм тільки ліжко й потрібне. Тому що нічого іншого, щоб їх могло пов'язувати, я просто не бачу!

   Як же хочеться, щоб цей день закінчився. А краще, щоб останні роки просто стерлися з моєї пам'яті.

   Але заснути, звісно, не виходить.

   Так і ворочаюся до самого світанку.

   Відволіктися нічим не виходить. Тим паче, що, варто тільки відкрити інтернет, як одразу ж натрапляю на фотографії цього клятого весілля!

   З самого ранку просто йду з дому. Блукаю вулицями. Без сенсу і без толку.

   Ноги якось самі виводять мене до нашої з Олегом квартири. Тут кожне місце просякнуте пам'яттю про наші щасливі часи. Тому поспішаю піти. Практично збігаю.

   Приповзаю натомість додому зовсім втомлена. Ледве волочу ноги. Та й не їла весь день нічого.

   Точно. Зараз приготую швидко легку вечерю і просто звалюся спати. Спеціально для цього себе вимотувала.