3 розділ 3

Меблі з квартири я б винесла?

   От серйозно?

   Та це мої меблі!

   Я їх вибирала. Я так любовно обставляла всю нашу квартиру!

   Олег не хотів цим займатися. У нього часу не було на таке. Зовсім.

   До того ж, він завжди казав, що в мене прекрасний смак.

   А ще...

   Швидко змахую зі щоки сльозу, що впала.

   Ще він носив мене на руках. Кружляв і заціловував. Казав, що я одна здатна такий затишок у домі навести!

   Та там кожна дрібниця на своєму місці!

   А мереживні скатертини, які я вибирала в тон оббивки і фіранок? А ті, які вишивала сама?

   Я присвятила половину себе цій квартирі! Тому що це ж наш з Олегом дім! Наше затишне гніздечко! Я душу в неї вклала! А тепер... Тепер Елька все це називає своїм?

   Як же так, Олег?

   Як же ти міг так вчинити?

   Адже ми так любили одне одного!

   Ну гаразд. Припустимо. Припустимо, розлюбив.

   Серцю не накажеш, хоча я й справді не розумію, чому саме Еля. Він ніколи не любив такий тип жінок!

   Але ж... Можна було якось по-людськи!

   Поговорити, пояснити мені все самому. А не підсилати Елю, а потім просто викидати мене з дому!

   Так, мені було б боляче.

   Але ось так... Та Олег мене просто вбив!

   Багато хто розлучався в нашому колі. А мені завжди здавалося, що це не про мене...

   Але розлучалися нормально. По-людськи!

   Визнали, що зробили помилку. Що почуттів більше немає. Або зовсім не зійшлися характерами.

   І майно... Його теж ділили.

   І не в тому питання, що я хочу грошей Олега. Нехай вони з Елею ними подавляться!

   Але... Хіба я не заслужила? Хоч чогось? Квартиру, звісно, купував Олег, але вона й моя! Я душу в неї вклала! А скільки сил! І грошей своїх власних, теж, між іншим!

   А коштовності?

   Адже він дарував мені їх щоразу з якогось нашого особистого приводу!

   Кожна з них означає для мене щось особливе! Наша річниця... Наш перший раз...

   Звичайно, згадувати зараз про це мені не хочеться. Але чому те, що для мене так багато значить, тепер має носити Еля?

   Це нечесно. Просто нечесно!

   Мене просто викинули, як якусь вуличну собачку! Наче я жебрачка якась і щось у них випрошую!

   Мені здавалося, я знала свого чоловіка... Наскрізь. Як і він мене.

   Відчувала кожен відтінок його настрою. Повністю вивчила характер.

   А, виходить, я весь цей час прожила з тим, кого не знала зовсім!

   - Ну і добре навіть, що так вийшло, - шепочу, знову витираючи, чи, радше, більше розмазуючи сльози по обличчю.

   Добре ще, що косметикою не скористалася сьогодні. А то вигляд у мене був би ще той!

   Образа обпікає!

   Мало того, що мені Олег зрадив! Викинув! Ще й виставив мене якоюсь жебрачкою!

   Так і підмиває піти зараз до адвоката і справді затягнути цей шлюборозлучний процес!

   Нехай Елечка помучиться, і народжує незаміжньою! А в Олега відсудити все, що тільки можна! Чисто з принципу!

   Але... Ні. Звичайно, я цього не зроблю.

   Просто тому, що я не стерва і не склочниця насправді.

   А ще...

   Ще це просто марно! Я просто уткнуся головою в глуху стіну.

   Тому що друг Олега, Кирил Амелін, найкращий адвокат у столиці! І взагалі. Навряд чи хоч один адвокат взагалі візьметься вести якусь справу проти мого чоловіка!

   Олег дуже впливова людина. Мільярдер. У нього занадто багато зв'язків і влади, щоб я могла з ним змагатися!

   - А, знаєш, може, навіть і добре, що так вийшло.

   Бурмочу крізь сльози, опускаючи руку на свій живіт.

   - Якби я відразу знала, який Знаменський монстр і що він на таке здатний, ніколи б не вийшла за нього заміж. Добре, що я побачила його справжнє обличчя зараз. А не через десять років, коли було б уже пізно. І він ніколи не дізнається про тебе! Тому що Знаменський цього не вартий!

   Так.

   Я народжу сама!

   І мій колишній чоловік ніколи не дізнається про нашу дитину!

   Мій малюк буде тільки моїм!

   А його спадкоємцю, який народиться в шлюбі, дуже сподіваюся, дістануться гени Елі! Нехай Знаменський намучиться з такою дитиною!

   Тільки от...

   Де я народжуватиму свого малюка?

   Раптом дуже гостро розумію, що йти-то мені й нікуди!

   Подруг немає. Еля була найближчою. Решта всі в основному дружини друзів Олега. До них я точно не звернуся!

   Починає накрапати прохолодний дощик. Різко холоднішає. Так, що я трясусь і обнімаю плечі руками.

   Адже я навіть теплої кофти якоїсь із дому не забрала!

   Біль відступає. Доводиться його заштовхати подалі й замислитися про реальні питання. Більш нагальні.

   - Доброго дня.

   Входжу в хол готелю, який помічаю дорогою.

   Простенький.

   Не класу люкс, до яких я звикла за час шлюбу зі Знаменським.

   Але зате на такий мені має вистачити грошей. І немає жодного шансу зустріти спільних знайомих.

   - Мені номер... На тиждень, будь ласка.

   Олег сказав, що карти мої не чіпатиме. Щоправда, я й гадки не маю, скільки в мене на них є.

   На перший час має вистачити, а далі доведеться брати якомога більше замовлень.

   На дитину ж так багато потрібно!

   Квартиру хорошу зняти. Бажано, біля садка І в хорошому районі.

   - Вибачте, але оплата не проходить. На рахунку недостатньо грошей. Може, спробуємо іншу картку?

   - Звичайно. Зараз.

   Розсипаю всі карти прямо на стійці. Але... Тільки на одній із них виявляється достатньо.

   - Вибачте. Я, мабуть, не стану брати номер.

   Почервоніла до кінчиків волосся. Ніколи ще не була в такій ситуації!

   За час шлюбу з Олегом я взагалі забула про те, що потрібно економити. І вже тим більше, про те, що на щось просто банально може не вистачити грошей!