=15=

– Немає ніякої вагітності, – холодно відповіла я, намагаючись нічим не показати свої справжні емоції. – Сьогодні вранці мені зателефонували із клініки. В аналізі зробили помилку.

– Думаєш, я ідіот? – похмуро посміхнувся Емін.

– Нічого я не думаю, – пирхнула. – Знаю, що ти зрадник! До речі, можеш уточнити все у тієї, хто справді носить твою дитину. Аврора бачила мене під кабінетом лікаря. Ну або можеш сам зателефонувати до клініки.

Напевно, остання фраза була зайвою. Раптом він справді подзвонить? Незрозуміло, що покаже новий аналіз. Бракувало тільки, щоб усе підтвердилося. Тоді Емін точно не дасть мені розлучення.

Я хотіла дитину. Дуже. Стільки років мріяла про малятко. Але такого батька, як Емін, для своєї кровиночки не хочу. Брехун. Зрадник!

Що така людина може дати дитині? І взагалі, як він уявляє наші відносини далі? Дві сім'ї заведе?

Я струснула головою, не бажаючи розвивати цю думку далі.

Єдине майбутнє для наших стосунків – розлучення. Вже завтра я збиралася піти та подати документи. Має вистачити паспорти. Потім залишиться просто почекати, доки потрібні папери оформлять.

— Я зателефоную до клініки, — твердо промовив Емін і продовжував дивитися на мене так, ніби я була його власністю, що раптом вирвалася з-під нагляду. – Навіть не сумнівайся. Але зараз є набагато важливіші справи.

Сподіваюся, він про побачення зі своєю новою “коханою”.

– Ей, ти що робиш? – Закричала я, коли сильні руки підхопили мене, легко відірвали від землі і перекинули через міцне чоловіче плече.

Я задихнулася від обурення. Емін звертався зі мною як із лялькою.

На пару секунд я заціпеніла, але потім прийшла до тями та почала щосили молотити кулаками по широкій спині чоловіка.

– Пусти! Відпусти мене зараз же!

Замість відповіді важка долоня опустилася на мене трохи нижче за поперек, причому настільки виразно, що я засіпалася як ужалена.

Тварина. Він просто тварина. Завжди таким був.

– Відпусти мене! Ненавиджу! Пусти!

Мої крики Емін проігнорував. Підійшов до свого величезного позашляховика і заштовхав мене на переднє сидіння, без зайвих церемоній. Пристебнув ременем, потім зачинив дверцята і відразу заблокував двері.

– Ти не можеш тримати мене поруч силою.

Чоловік спокійно розташувався на місці водія і завів автомобіль. Тільки після цього перевів тяжкий погляд на мене.

– Можу, – у його голосі пролунали металеві ноти. – Ти моя дружина, Наталя. Якщо забула, то тепер саме час згадати. А дружина завжди повинна бути поряд зі своїм чоловіком.

– Ти зрадив мене, Еміне. Нашого шлюбу більше нема.

– Якщо ти про Аврору, то це нічого не означає.

– А що в тебе є інші коханки? – Гидливо скривилася. – Хоча ні, не треба відповідати. Подробиці твого життя мене вже не турбують, як і ти сам.

– Вона не моя коханка.

– А хто? Просто жінка, яка вагітна від тебе?

Емін відвернувся та зосередив увагу на дорозі. Машина виїхала із двору.

Я закусила внутрішній бік щоки, щоб не розплакатися. Так недоречно підступили сльози. Але чоловік не повинен бачити мою слабкість.

Просто мені наше минуле згадалося. Перше побачення.

Емін запросив мене поїхати до ресторану після роботи, а я відмовилася. Про нього ходила погана слава. Точніше, про його пригоди з різними жінками. Він ні з ким серйозно не зустрічався, щоразу вибирав нову жертву та розважався. Ось тому я і не збиралася піддаватися на його хижу красу.

– Я нікуди з вами не піду, – твердо відповіла йому.

– Не проблема, – він кивнув і підхопив мене на руки, перекинув через плече з такою легкістю, ніби я нічого не важила. – Я тебе сам віднесу.

Кадри яскраво замиготіли в пам'яті. Перше побачення, перший поцілунок. Наша перша ніч. Я сама не помітила, як потрапила у пастку та закохалася. Мені варто було бути обережнішою, варто було прислухатися до слів оточуючих.

Досить. Немає сенсу тепер про це думати. Звичайно, стільки років спільного життя не можна викреслити за секунду, але я вірила, що час лікує. Я все це подолаю.

Я подивилася на всі боки і насупилась, не розуміючи, куди ми їдемо. Схоже на виїзд із міста. Очевидно, не в центр.

– Куди ти мене везеш?