Зрада. Тепер я не твоя

Розділ 21

Дві претендентки й одна дружина

Уляна

 

– Волосся оживимо, кінчики освіжимо, блиск повернемо, - Марія розчісує моє руде пасмо, уважно вивчаючи його на світлі великих ламп. - А от твій шлюб, Черненко, ремонту не підлягає. Знімай із гарантії.

– Роби зачіску, Машо, без філософії. Чоловіка списуватиму особисто.

– Домовилися. У мене є чудовий засіб для посічених кінчиків. Шкода, від посічених чоловіків у науці нічого не винайшли.

Я всміхаюся, розглядаючи власне відображення.

У «М’яті» пахне дорогою косметикою, свіжою кавою й грейпфрутом. За скляною перегородкою працюють майстрині манікюру. Біля мийки перукарка змиває клієнтці фарбу, адміністраторка відповідає на дзвінки й зустрічала відвідувачів.

Звичайний будень дорогого закладу. Навіть дивно, що світ продовжує жити, коли твоє особисте життя розсипається на друзки.

Марія розчісувала моє волосся, а я спостерігала за її відображенням.   

–  До речі, подруго, ти сьогодні підозріло щаслива. Як минуло побачення з Яровським?

Марія стримує задоволену усмішку, але кутики її губ повзуть угору.

– Добре. Андрій виявився зовсім не тим сухарем, яким здавався. Спочатку більше слухав, а потім розговорився, жартував. Ми довго гуляли вулицями, а біля авто він мене поцілував.

— Ого! То мій адвокат уже розбиває серця?

— Поки тільки цілує, - Марія засміялася. - І запросив мене на наступну п’ятницю.

Я подивилася на її усмішку й відчула щиру радість. Після важкого розриву з колишнім вона нарешті сховала свої вічні колючки.

– Рада за тебе, Машо. Правда.

– Дякую. Тепер розберемося з твоїми паперами. Свідоцтво про шлюб де?

– У квартирі. Доведеться їхати до Кирила. Треба зібратися з силами, щоб переступити той поріг.

– Якщо треба, поїдемо разом.

Відповісти не встигаю, бо дзвіночок на вхідних дверях дзенькає, впускаючи в зал хвилю вуличного шуму. У дзеркалі з'являється Оксана.

Світле каре, бежевий дорогий тренч, сумка на лікті, вона прямує до стійки. Бере з вітрини флакон із сироваткою, а тоді повертає голову в наш бік і вдавано дивується.

– Уляно! Яка зустріч! - вона підходить ближче, оглядаючи мене. - Забігла по догляд, а тут ти. Кирило вчора дзвонив пізно ввечері, голос пригнічений, ледь слова добирав. Розповів, що ви серйозно посварилися й ти пішла з дому.

Повільно повертаюся в кріслі.

– Кирило дзвонив тобі ділитися подробицями?

– Він просто шукав підтримки! - вона поспішно виправдовується, нервово поправляючи ремінець сумки. - Улю, ти занадто запальна. Кирило чудовий чоловік, забезпечує дім, дбає про тебе. Не можна рубати з плеча через якусь помилку.

– Цю помилку звати Діна, - дивлюся їй прямо в очі. - Вона працює в його автосалоні й цілується з моїм чоловіком. Він вважає, що я повинна поставитися до цього з розумінням.

Оксана застигає на місці. Вся турбота на її обличчі зникає за секунду.

– Яка ще співробітниця?

Такої люті в її голосі я не чула ніколи. Оксана роками крутилася біля нашої родини, ловила кожен погляд Кирила, зображала віддану подругу й терпляче ковтала наше весілля. А тепер дізналася, що її обійшла звичайна менеджерка.

– Блондинка з відділу продажів, - додаю спокійно. - Савицький запевняє, що поцілунок був випадковим.

– Він цілувався зі своєю працівницею?! - у її голосі дзвенить така пекуча образа, наче зрадили її особисто.

Марія відкладає гребінець на столик.

– Оксаночко, якщо тобі так шкода цього страждальця, забирай його собі. Разом із кредитами та звичкою розважатися з персоналом.

Оксана почервоніла.

– Я просто хочу, щоб подруга зберегла шлюб!

Я зустріла в дзеркалі погляд Марії. Вона теж помітила цю дивну реакцію.

– Тоді хвилюйся тихіше, у мене в залі люди.

Двері відчиняються знову. До рецепції впевнено йде висока дівчина в розстебнутому молочному пальті. Світле довге волосся розсипане по плечах, на губах рожевий блиск.

Діна.

Автосалон Кирила розташований за чотири квартали звідси. Напевно, вирішила зробити укладку перед роботою. Вона вітається з адміністраторкою, називає прізвище й раптом помічає мене. Її самовдоволений вираз обличчя миттю гасне.

— Уляно, не знала, що ти теж сюди ходиш.

— О, Діночко, вітаю. У нас сьогодні день відкритих дверей автосалону? Чи директор роздає співробітникам абонементи на красу за особливі заслуги?

Діна підборіддям вказує на годинник.

– У мене прийом клієнтів із першої години. Я прийшла на зачіску й не знала, що ти тут обслуговуєшся.

Оксана різко розвертається на підборах, оглядаючи дівчину з голови до ніг.

–  Це вона? Оця дівка?!

– Жінко, стежте за словами. Ми не знайомі? - мружиться Діна з відвертою зневагою.

– Я близька подруга цієї родини! - шипить Оксана, ступаючи вперед. -  І не розумію жінок, які лізуть до чужих чоловіків!

Діна насмішкувато складає руки на грудях.

– А-а-а, ви та сама Оксана. Відколи я влаштувалася до салону, ви щотижня приїжджаєте вибирати нову машину. Усе крутитеся біля Кирила, п'єте каву, але чомусь досі їздите на старому авто. Наш шеф уже втомився шукати приводи, щоб вас позбутися.

Оксана зжимає кулаки.

– Я радилася щодо комплектацій!

– Так довго і без зупину, - карбує Діна. - Тільки Кирилові потрібні покупці, а не нав'язливі подруги дружини.

— Я не зобов’язана нічого купувати! І взагалі, краще цікавитися машинами, ніж лізти до одруженого чоловіка!

— А ви, бачу, вирішили зайняти місце в черзі й чекати, поки він звільниться?

У сусідньому кріслі жінка з фольгою на голові опускає журнал на коліна.

– Дівчата, перепрошую, а можна попкорн замість лате? У вас тут серіал цікавіший за Netflix.

Майстриня поруч опускає очі, стримуючи посмішку, але продовжує акуратно відокремлювати пасма. Персонал салону працює далі, зберігаючи спокій.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше