Зрада. Тепер я не твоя

Розділ 19

Червона лінія

Уляна

 

Я зайшла до вітальні й поклала телефон на кухонний острівець прямо перед Арсеном.

– Кирило знає, де я.

Він стоїть босий біля плити з білою чашкою в руках. Опускає очі на екран, де світиться фотографія дерев'яного в'їзду до комплексу.

– У вас був спільний доступ до геолокації? - питає рівним голосом.

Я завмерла. Згадала, як Кирило колись запропонував ділитися координатами. Для зручності, звісно. Щоб не хвилюватися одне за одного.

От же хитрий жук!

Я відкрила налаштування й вимкнула доступ.

– Родинна турбота закінчилася, - кажу твердо. - Усе. Лавочка закрита. Тепер нехай ворожить на кавовій гущі.

– Якщо хочеш, ми можемо закинути речі в авто і виїхати до міста зараз, - запропонував Арсен рівним тоном.

–Навіть не починай. Ми домовилися їхати після обіду. Якщо я зараз побіжу збирати речі, Савицький вирішить, що може командувати мною навіть через телефон.

Арсен подивився мені просто в очі, повільно кивнув і знову взявся за чашку.

– Добре. Виїдемо о другій, як і планували.

— От і чудово. А тепер я хочу поснідати. Бажано без новин від чоловіка.

– Омлет?

— І каву.

– Тобі без кофеїну.

Я звузила очі.

– Бересте, тільки не починай керувати ще й моїм сніданком.

Він усміхнувся й дістав другу чашку.

 

О дев'ятій ранку я вийшла на відкриту терасу й набрала Марію. У слухавці гули фени.

– Черненко, ти нарешті вийшла в ефір! - бадьоро вигукнула подруга замість привітання. - Я вже думала, Берест забрав тебе в ліс назавжди.

– Він провів ніч на дивані у вітальні, Машо. Охолонь зі своїми фантазіями.

– На дивані? - Марія замовкла на секунду, а потім пирснула і видала. - З його габаритами й розмахом плечей це підпадає під кримінальну статтю за знущання над меблями.

– Залиш меблі в спокої, - я розсміялася, спираючись на поручні тераси. - Запиши мене на завтра. Волосся, манікюр, догляд. Хочу повернути собі людський вигляд.

— Об одинадцятій чекаю. А що сталося з твоїм виглядом?

— Нічого. Просто я збираюся розлучатися, а не брати участь у конкурсі «Найнещасніша дружина року».

— О, тоді зробимо тебе такою красунею, що Савицький власний язик проковтне!

— Він і без того ним не надто розумно користується.

Марія засміялася, але швидко посерйознішала.

—  До речі, ти розібралася з переліком паперів, які Андрій просив підготувати?

– Так, і Кирило прочитав його на домашньому планшеті й учора влаштував дикий скандал. Частина виписок і свідоцтво про шлюб знаходяться у квартирі. Мені доведеться за ними поїхати.

– Таке враження, що Кирило плів навколо тебе липке павутиння, - відрізала подруга жорстко. - Спільні акаунти, контроль, зв'язки з твоїм батьком. Рвати доведеться з м'ясом. Тільки сама туди не ходи, візьми мене або Гліба.

– Дякую. Я вирішу це питання, Машо. До завтра.

— Тільки не ведися на його красиві промови. Він же вміє заговорити тобі зуби.

– Тепер нехай тренується на Діні.

– О! Я б за таке тренування ще й гроші брала!

Ми попрощалися. Я залишила телефон на столику й подивилася на озеро.

Павутиння. Марія мала рацію. Савицький повільно обплутував мене своїм контролем, переконуючи, що це і є справжнє кохання.

Із Кирилом усе поступово ставало зрозумілим. Він хотів повернути дружину, не змінюючи власних правил.

А от Арсен. Чому я досі пам’ятала кожне слово, яке він сказав мені в госпіталі? І чому після стількох років мені все ще хотілося почути від нього зовсім інші слова?

 

Об одинадцятій я спустилася до причалу. З озера тягнуло холодом. Вітер збивав руде волосся на обличчя, хвилі глухо билися об дерев’яні палі.

Позаду почулися кроки. Арсен зупинився поряд і простягнув термочашку.

– М'ята з ромашкою, гарячий, - стає біля поручнів.

Я взяла чай, обхопила долонями теплий метал.

– Чому ти тоді вигнав мене з палати, Арсене? - питаю прямо, дивлячись на воду.

Він сильніше стиснув поручень.

– Минуло три роки, Уляно.

– Мені байдуже, скільки минуло! Ти сказав, що між нами все скінчено. А коли я приїхала знову, мене навіть на територію госпіталю не пустили. Ти розумієш, що це зі мною зробило. Я хочу знати причину.

Арсен повернувся до мене.

– Я тоді не знав, чи зможу повернутися до нормального життя. Після поранення все змінилося.

– І тому ти вирішив, що я більше не потрібна? - розвертаюся до нього всім тілом, відчуваючи лють у грудях.

– Ти була потрібна мені більше за все. - сказав він глухо.

Я різко поставила чашку на поручень.

— Тоді поясни, як одне поєднується з іншим!

– Я не хотів прив’язувати тебе до людини, яка сама не знала, що її чекає. Тобі було двадцять. Ти хотіла сім’ю, дітей, нормальне життя. Я не мав права забирати в тебе майбутнє.

– А запитати мене ти не спробував?!

Він не відповів.

— Ти хоч уявляєш, скільки разів я прокручувала нашу останню розмову? Думала, що набридла тобі. Що ти зустрів іншу. Що я сказала щось не те!

– Ти ні в чому не була винна.

– То чому ти поводився зі мною як останній виродок?!

Арсен опустив голову. І мене це розлютило ще більше.

—  Ти хоч раз подумав, як я почуватимуся після твого рішення? Ні! Берест вирішив — і всі повинні прийняти!

– Я думав, що так буде краще. Для тебе.

— А мені було погано, Арсене! Так погано, що я іноді не могла змусити себе встати з ліжка!

Він різко повернувся.

– Ти думаєш, мені було легко?!

– Судячи з того, як швидко біля тебе почали з’являтися інші жінки, ти непогано впорався!

Його брови зійшлися.

– При чому тут інші жінки?

– А при тому! Щойно ти повернувся до роботи у «Форпості», навколо тебе вже крутилися нові красуні. Я чула про них, бачила вас разом! Ти жив далі, поки я шукала причину в собі!




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше