Зрада. Тепер я не твоя

Розділ 17

Межа дозволеного

Кирило

 

«Переглянуто. 07:12». Я втретє відкрив переписку. Дев’ята ранку, а відповіді досі немає.

Ну давай, Улю. Хоча б пошли мене під три чорти. Це вже було б більше схоже на мою дружину. Я з роздратуванням відсунув телефон і ковтнув охололу каву. Чудово.

Учора вона влаштовувала мені істерику по телефону, кричала про зраду, а тепер увімкнула мовчанку. Навіть на фотографію воріт «Тихого берега» не відреагувала. Зате часу на зміну паролів у неї вистачило. Домашній планшет ще в неділю показував листування з адвокатом. А ввечері - усе. «Сеанс завершено. Увійдіть повторно». Уляна позачиняла всі двері, до яких я мав доступ.

Мене це вибішувало. Не тому, що я збирався читати кожен її лист. Просто коли дружина наймає адвоката за спиною чоловіка, хочеться знати, що вона задумала. Із цим Яровським ще доведеться розібратися.

Я відкрив локатор на телефоні.

Принаймні одну річ моя горда дружина не відключила. Ми ввімкнули взаємний доступ до геолокації вже давно. Для зручності. Щоб не дзвонити одне одному в заторах і знати, коли хтось повернеться додому.

Учора я побачив її позначку серед лісу й одразу перевірив адресу. «Тихий берег».

Приватна курортна база родини Берестів. Земля біля води, ресторан, спа-зона, окремі котеджі. Батьки Арсена вклали в нього чималі гроші.

Знайти знімок воріт в інтернеті зайняло тридцять секунд. Я скинув його Уляні, щоб вона зрозуміла, що я бачу кожен її крок.

Не відповіла. Напевно, уже показала Берестові й вони разом обговорюють, який я поганий.

Я знайшов номер Арсена й натиснув виклик. Він зняв слухавку після другого гудка.

– Слухаю.

– Бересте, ти береги не поплутав?

– Доброго ранку, Савицький, - пролунав спокійний бас, від якого в мене зсунулися щелепи.

– Моя дружина в твоєму комплексі?

– Запитай у дружини.

– Я тебе запитую! Якого біса вона робить у твоєму котеджі?!

– Відпочиває.

– З тобою?

– Кириле, чого ти хочеш?

Я схопився з крісла.

– Щоб ти зник із нашого життя! Уляна вагітна! Вона носить мою дитину!

– Знаю.

– Тоді якого біса ти повіз її до себе?!

– Уляна сама вирішила поїхати. І сама вирішить, коли повернутися.

Я коротко вилаявся.

– Знову граєш у святого лицаря? Ти сам її покинув, як набридливу ляльку! А тепер вирішив підібрати, скориставшись нашою сваркою?

У слухавці застигла глуха пауза. Нарешті зачепив.

– Не раджу тобі продовжувати, - попередив Берест.

– А то що? Пришлеш хлопчиків із «Форпосту»?

– Ні. Просто ти виглядаєш жалюгідно.

– Слухай сюди, мажоре. Уляна - моя дружина. І я не дозволю тобі зруйнувати мою сім’ю.

– Тоді перестань руйнувати її сам.

Виклик обірвався. Я з розмаху жбурнув телефон на стіл. Підставка з ручками розлетілася по паркету. У нього моя дружина, а він читає мені моралі!

Бересту завжди все діставалося без зусиль. Батьки забезпечили старт. Знайомства, гроші, родинна нерухомість. Повернувся з армії - разом із Глібом розкрутив «Форпост». Тепер у них солідна охоронна компанія, великі клієнти, дорогі контракти.

Я не заперечував, що працювали вони серйозно. Але починати з такими можливостями - зовсім не те саме, що з нуля. Мені ніхто першого автосалону не подарував. Сам рахував кожну копійку, сам вибивав кредити, сам сидів ночами над документами. Були місяці, коли після платежів за кредитом і зарплат залишалося менше, ніж я заробляв колись звичайним менеджером. Зате тепер бізнес працював на мене.

 

Уляна була моєю головною перемогою. ЇЇ я знав ще з тих часів, коли ми з Глібом та Берестом разом служили. Молодша сестричка Черненка, руда, веснянкувата, з характером, який уже тоді не давав спокою старшому братові. Ми часто бували в їхньому домі й навіть не помітили, як із тієї дівчинки виросла справжня красуня. 

Точніше, Берест помітив раніше за мене. Уляна давно дивилася на нього особливим поглядом. А коли між ними почалися стосунки, я навіть не намагався втручатися. Зате три роки тому Арсен сам усе зруйнував. І тоді я свого шансу не проґавив. Розрахував кожен крок. Був поруч, підтримував, витягав на каву, терпів її впертість і спогади про Береста. Спочатку мені хотілося довести, що я нічим не гірший за нього. А потім сам не помітив, як закохався.

І зрештою Уляна обрала мене.

Я любив її так, що не уявляв життя без неї. Її руде волосся, веснянки, зухвалий характер, її вміння сперечатися навіть тоді, коли вона сама знала, що не права й притискатися крижаними пальцями до моїх грудей уночі. Я бачив із нею наше майбутнє. І навіть не міг уявити іншу жінку на місці Уляни.

У моїх планах був великий будинок за містом. Двоє дітей. Спільні відпустки, свята, сімейні вечері. Я чудово уявляв її років через двадцять. Вона  створена бути моєю дружиною.

То якого біса вона влаштувала трагедію через Діну?!

Я подивився крізь скляну перегородку кабінету в торговельний зал. Діна стояла біля білого седана. Спідниця-олівець вигідно обтягувала стегна, волосся розсипалося по плечах. Приваблива жінка, доглянута, хитра. Вона дуже швидко зрозуміла, що мені лестить відверта увага.

Мені це лестило. Я молодий, здоровий, привабливий мужик із власним бізнесом. Невже я мав відвертатися, коли на мене дивиться розкішна жінка?

Я збрехав Уляні, що поцілунок був один.

Їх було кілька. Перший раз ми поцілувалися в моєму кабінеті. Дівчина підійшла близько, торкнулася коміра сорочки. Я чудово розумів, чого вона хоче. І відповів. Потім - у машині на підземному паркінгу. Діна сама поклала долоню мені на коліно, підсунулася впритул і прошепотіла на вухо дуже відверту пропозицію.

Я відмовився. Сказав їй чітке «ні», бо для мене існувала залізна межа. Сексу з іншою в мене не було! Я тримав дистанцію, бо вдома на мене чекала дружина, яку я любив і від якої хотів дітей. Інші мужики на моєму місці давно б затягли дівчину в готель, а я зупинився. То яка це зрада? Звичайна чоловіча розрядка, флірт, який доводить, що я маю попит!




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше