Чужа територія
Уляна
Я обійшла зелені туї й попрямувала до СПА. Ім’я Арсена та згадка про наш котедж неприємно зачепили, але повертатися й вимагати пояснень від чужих людей я не збиралася. Із Берестом розберуся пізніше.
У холі приємно пахло евкаліптом і свіжою хвоєю. За стійкою рецепції адміністраторка вказала на крамницю ліворуч. У невеликому магазині я якраз вибирала закритий темно-синій купальник, коли позаду пролунав різкий дівочий голос.
– Це ви оселилися в першому котеджі біля озера?
Я повісила купальник назад й озирнулася.
Переді мною стояла висока дівчина років сімнадцяти в сірому худі оверсайз. Рудувато-каштанове волосся зібране у недбалий вузол, темні очі сердито примружені, руки схрещені на грудях. Позаду неї стояла елегантна жінка і безуспішно намагалася втримати супутницю за рукав.
– Сашо, припини, це абсолютно непристойно.
– Ні, тітко Тамаро, я хочу знати правду! - дівчина вперлася поглядом у мій синій готельний браслет. - Арсен не попереджав родину, що поселить у нашому будинку якусь сторонню дівку!
— Сашо! - жахнулася жінка. - Негайно замовкни.
Я теж схрестила руки.
– Припустимо, я. А допит на вході входить у вартість проживання чи це ваш персональний бонус для відпочивальників?
– Це база відпочинку моєї родини! - закипіла дівчина, подавшись уперед. - І котедж біля причалу - теж наш!Ви взагалі маєте уявлення, хто такий Арсен Берест і чим ви ризикуєте?!
– Маю прекрасне уявлення. Тому пропоную всі претензії виставити саме йому. Він дорослий чоловік, говорити вміє, і якщо комусь забув відзвітувати - це ваші внутрішні проблеми. А на мене голос підвищувати не варто.
Вона вже набрала повітря для чергового випаду, але раптом примружилася й уважніше придивилася до мого обличчя.
– Стривай. Точно! Це ж ти!- видихнула вона, опускаючи руки. - Таке руде волосся й веснянки я ні з ким не сплутаю! Ти Уляна! Глібова сестра.
– Приємно, що ми нарешті перейшли до знайомства.
Я теж придивилася до дівчини. Темні очі, вперте підборіддя й напрочуд знайомий погляд.
— Саша Берест?! Оце так! А я тебе пам’ятаю ще маленькою!
— Мені вже сімнадцять! - обурилася вона, але відразу широко усміхнулася, забувши про всю свою зверхність. - Ти майже не змінилася! Я ж твою фотографію в Арсена в телефоні бачила!
– Справді? І коли це?
– Та-а-а, це було давно! Неважливо! - дівчина миттєво знітилася й почервоніла до коренів волосся, усвідомивши, що бовкнула зайвого.
Отже, про фотографію мені поки нічого не скажуть.
Тітка Тамара полегшено зітхнула й тактовно відійшла до рецепції оформляти номер у головному корпусі. Ми взяли по склянці цитрусового фрешу й сіли в плетені крісла біля панорамного вікна. Саша крутила в пальцях паперову трубочку, скоса поглядала на мене, а потім не витримала.
– А Гліб досі такий красень?
– На жаль. Від дзеркала його й зараз важко відтягнути, - хмикнула я.
– І що, він досі сам?
– Одружився. Лія - красуня, медик. Ще й характер має. Братові казково пощастило.
– Та ви знущаєтеся! - Саша в розпачі відкинулася на спинку крісла, закочуючи очі до стелі. – Я тільки дорослою стала, а всіх нормальних мужиків уже розібрали! Мені хоч хтось дістанеться в цьому житті чи доведеться виходити за однокурсників із прищами?
Я щиро розсміялася. Уперта, гостра на язик, вона до смішного копіювала манери старшого брата.
— Слухай, вибач за те, що наговорила на вході, - буркнула Саша, штовхаючи лід у склянці. - Ми з тіткою приїхали без попередження, розраховували на котедж, а він зайнятий. Я розсердилася. Але обзивати тебе точно не мала права.
— Не мала, - кивнула я з посмішкою. - Особливо якщо плануєш дожити до вісімнадцяти.
Нашу розмову обірвав телефонний дзвінок. Апарат на столику завібрував довго й вимогливо.
Киридл.
Я вибачилася перед Сашею, піднялася й вийшла на терасу.
– Слухаю.
— Ти зовсім з глузду з’їхала? - замість привітання в трубку вдарив крик, у якому не залишилося й сліду від його вчорашнього спокою.
– Зменш гучність, Кириле.
– Який, до біса, адвокат?! Яке розлучення?!
– Звідки ти знаєш?
– Я відкрив домашній планшет! - задихався він від люті. - Там твій обліковий запис! Лист від секретаря Яровського з переліком документів! Тиждень не минув, а ти біжиш до юристів руйнувати сімʼю?
– Я рятую власне життя від твого бруду.
– Якого бруду, Уляно?! - його тон різко змінився, ставши солодкаво-поблажливим, з інтонацією повчання вередливої дитини. - Ну що ти вигадуєш? Схаменися. Я ні з ким не спав! Був один безглуздий поцілунок після важкого контракту в салоні! Робочий стрес, нерви на межі! А ти на тлі вагітності роздула з цього вселенську катастрофу!
У мене перехопило подих.
– Випадковий поцілунок? - процідила я крізь зуби, дивлячись у лісову гущавину. - Я все чула. Та жінка говорила не про один поцілунок! І для тебе це норма? А ще ти розповідав їй, яка я довірлива дурочка. Це теж від робочого стресу?
Кирило на мить замовк, збитий з пантелику точною цитатою.
— Я сказав не те, що думав. Уже сто разів вибачився.
— А тепер називаєш це дрібницею, яку я собі вигадала.
— Бо це і є дурниця! Уляно, ну що ти як маленька? Зрада - це коли чоловік спить з іншою жінкою. Коли є секс. А поцілунок. Господи, та він нічого не означає!
Я відвела телефон від вуха й глянула на екран. Зв'язок працював стабільно. Це дійсно на повному серйозі говорив мій законний чоловік.
— Тоді, якщо я завтра поцілую іншого чоловіка, тебе це теж не засмутить?
— Ти взагалі себе чуєш?! - загарчав він.
— Чудово чую. А от логіку твою ніяк не намацаю. Виходить, ти в нас чоловік за спеціальним тарифом? Тобі дозволено більше, ніж іншим.
– Досить крутити слова! - знову зірвався він, зрозумівши, що навішати мені провину не вдається. - Де ти зараз? Кажи адресу! Я маю законне право знати, де знаходиться моя вагітна дружина! Я приїду й заберу тебе негайно!