Зрада. Тепер я не твоя

Розділ 15

Чужа територія

Уляна

 

Я обійшла зелені туї й попрямувала до СПА. Ім’я Арсена та згадка про наш котедж неприємно зачепили, але повертатися й вимагати пояснень від чужих людей я не збиралася. Із Берестом розберуся пізніше.

У холі приємно пахло евкаліптом і свіжою хвоєю. За стійкою рецепції адміністраторка вказала на крамницю ліворуч. У невеликому магазині  я якраз вибирала закритий темно-синій купальник, коли позаду пролунав різкий дівочий голос.

– Це ви оселилися в першому котеджі біля озера?

Я повісила купальник назад й озирнулася.

Переді мною стояла висока дівчина років сімнадцяти в сірому худі оверсайз. Рудувато-каштанове волосся зібране у недбалий вузол, темні очі  сердито примружені, руки схрещені на грудях. Позаду неї стояла елегантна жінка і безуспішно намагалася втримати супутницю за рукав.

– Сашо, припини, це абсолютно непристойно.

– Ні, тітко Тамаро, я хочу знати правду! - дівчина вперлася поглядом у мій синій готельний браслет. - Арсен не попереджав родину, що поселить у нашому будинку якусь сторонню дівку!

— Сашо! - жахнулася жінка. - Негайно замовкни.

Я теж схрестила руки.

– Припустимо, я. А допит на вході входить у вартість проживання чи це ваш персональний бонус для відпочивальників?

– Це база відпочинку моєї родини! - закипіла дівчина, подавшись уперед. - І котедж біля причалу - теж наш!Ви взагалі маєте уявлення, хто такий Арсен Берест і чим ви ризикуєте?!

– Маю прекрасне уявлення. Тому пропоную всі претензії виставити саме йому. Він дорослий чоловік, говорити вміє, і якщо комусь забув відзвітувати - це ваші внутрішні проблеми. А на мене голос підвищувати не варто.

Вона вже набрала повітря для чергового випаду, але раптом примружилася й уважніше придивилася до мого обличчя.

– Стривай. Точно! Це ж ти!- видихнула вона, опускаючи руки. - Таке руде волосся й веснянки я ні з ким не сплутаю! Ти Уляна! Глібова сестра. 

– Приємно, що ми нарешті перейшли до знайомства.

Я теж придивилася до дівчини. Темні очі, вперте підборіддя й напрочуд знайомий погляд.

— Саша Берест?! Оце так! А я тебе пам’ятаю ще маленькою!

— Мені вже сімнадцять! - обурилася вона, але відразу широко усміхнулася, забувши про всю свою зверхність. - Ти майже не змінилася! Я ж твою фотографію в Арсена в телефоні бачила!

– Справді? І коли це?

– Та-а-а, це було давно! Неважливо! - дівчина миттєво знітилася й почервоніла до коренів волосся, усвідомивши, що бовкнула зайвого.

Отже, про фотографію мені  поки нічого не скажуть.   

Тітка Тамара полегшено зітхнула й тактовно відійшла до рецепції оформляти номер у головному корпусі. Ми взяли по склянці цитрусового фрешу й сіли в плетені крісла біля панорамного вікна. Саша крутила в пальцях паперову трубочку, скоса поглядала на мене, а потім не витримала.

– А Гліб досі такий красень?

– На жаль. Від дзеркала його й зараз важко відтягнути, - хмикнула я.

– І що, він досі сам?

– Одружився. Лія - красуня, медик. Ще й характер має. Братові казково пощастило.

– Та ви знущаєтеся! - Саша в розпачі відкинулася на спинку крісла, закочуючи очі до стелі. – Я тільки дорослою стала, а всіх нормальних мужиків уже розібрали! Мені хоч хтось дістанеться в цьому житті чи доведеться виходити за однокурсників із прищами?

Я щиро розсміялася. Уперта, гостра на язик, вона до смішного копіювала манери старшого брата.

— Слухай, вибач за те, що наговорила на вході, - буркнула Саша, штовхаючи лід у склянці. - Ми з тіткою приїхали без попередження, розраховували на котедж, а він зайнятий. Я розсердилася. Але обзивати тебе точно не мала права.

— Не мала, - кивнула я з посмішкою. - Особливо якщо плануєш дожити до вісімнадцяти.

Нашу розмову обірвав телефонний дзвінок. Апарат на столику завібрував довго й вимогливо.

Киридл.

Я вибачилася перед Сашею, піднялася й вийшла на терасу.

– Слухаю.

— Ти зовсім з глузду з’їхала? - замість привітання в трубку вдарив крик, у якому не залишилося й сліду від його вчорашнього спокою.

– Зменш гучність, Кириле.

– Який, до біса, адвокат?! Яке розлучення?!

– Звідки ти знаєш?

– Я відкрив домашній планшет! - задихався він від люті. - Там твій обліковий запис! Лист від секретаря Яровського з переліком документів! Тиждень не минув, а ти біжиш до юристів руйнувати сімʼю?

– Я рятую власне життя від твого бруду.

– Якого бруду, Уляно?! - його тон різко змінився, ставши солодкаво-поблажливим, з інтонацією повчання вередливої дитини. - Ну що ти вигадуєш? Схаменися. Я ні з ким не спав! Був один безглуздий поцілунок після важкого контракту в салоні! Робочий стрес, нерви на межі! А ти на тлі вагітності роздула з цього вселенську катастрофу!

У мене перехопило подих.

– Випадковий поцілунок? - процідила я крізь зуби, дивлячись у лісову гущавину. - Я все чула. Та жінка говорила не про один поцілунок! І для тебе це норма? А ще ти розповідав їй, яка я довірлива дурочка. Це теж від робочого стресу?

Кирило на мить замовк, збитий з пантелику точною цитатою.

— Я сказав не те, що думав. Уже сто разів вибачився.

— А тепер називаєш це дрібницею, яку я собі вигадала.

— Бо це і є дурниця! Уляно, ну що ти як маленька? Зрада - це коли чоловік спить з іншою жінкою. Коли є секс. А поцілунок. Господи, та він нічого не означає!

Я відвела телефон від вуха й глянула на екран. Зв'язок працював стабільно. Це дійсно на повному серйозі говорив мій законний чоловік.

— Тоді, якщо я завтра поцілую іншого чоловіка, тебе це теж не засмутить?

— Ти взагалі себе чуєш?! - загарчав він.

— Чудово чую. А от логіку твою ніяк не намацаю. Виходить, ти в нас чоловік за спеціальним тарифом? Тобі дозволено більше, ніж іншим.

– Досить крутити слова! - знову зірвався він, зрозумівши, що навішати мені провину не вдається. - Де ти зараз? Кажи адресу! Я маю законне право знати, де знаходиться моя вагітна дружина! Я приїду й заберу тебе негайно!




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше