Усередині котедж виявився світлим і просторим. Високі стелі, панорамні вікна з видом на причал, м'який диван і камін. Арсен заніс мою сумку до вітальні, поклав електронну картку на стіл. Я тим часом подумки готувалася пояснювати, що спільного ліжка не буде. Усе-таки я ще заміжня, вагітна й зовсім не готова до нових стосунків.
– Ресторан за сто метрів прямою доріжкою. СПА-зона і басейнпрацює до дев'ятої вечора. Мені час.
Я завмерла посеред кімнати, так і не встигнувши виголосити промову про те, що спати ми будемо в різних кімнатах і ніяких прав на мене в нього немає.
– Куди це тобі час?
– До міста. У «Форпості» ввечері інструктаж чергової зміни та розбір контрактів.
Я розгублено подивилася на нього.
– Тобто ти привіз мене сюди й просто поїдеш геть?
– А ти хотіла, щоб я залишився?
От же ж! Гідної відповіді в мене не знайшлося.
– Відпочинь від усіх, Уляно. Від мене теж, - він коротко кивнув і зачинив за собою дерев'яні двері.
А мені раптом до болю захотілося, щоб він повернувся. Щоб залишився поруч, обійняв, як колись, і нікуди більше не йшов. Я досі не оговталася від зради чоловіка. І чудово пам’ятала, як три роки тому Арсен сам відмовився від нас. То чому саме зараз мені так хотілося побігти за ним.
Увечері я повільно прогулялася набережною, повечеряла печеною рибою в ресторані й набрала Марію.
– Стривай, - перебила подруга після моєї розповіді. - Берест притягнув тебе у фешенебельний комплекс власної родини й поїхав назад у місто?
– Уяви собі.
– Він або з глузду з'їхав, або готує стратегічну облогу століття! Бо чоловіки не витрачають стільки пального заради чужого здорового сну!
— Можливо, він просто хотів зробити мені приємне.
— Ох, подруго. Я тепер за ним уважно стежитиму. У мене широкі можливості!
Я сміялася ще кілька хвилин після розмови. Уночі спала так міцно, що навіть не чула будильника.
У неділю поснідала на терасі й вирушила до СПА. Хотілося придбати купальник і нарешті скористатися благами цивілізації, які мені так старанно розрекламував Берест.
Повітря пахло смолою та вологим листям. Я саме наблизилася до розгалуження доріжок за високими кущами туй, коли попереду пролунали роздратовані жіночі голоси.
– Сашо, припини шуміти на весь комплекс! Люди озираються! - намагався втихомирити когось спокійніший жіночий голос.
– А мені байдуже! - перебив його дзвінкий дівочий крик. - Він хоч раз міг попередити?!
Я сповільнила крок.
– Можливо, це його ділова гостя…
– Яка в біса гостя?! Адміністратор сказав, що Арсен привіз її особисто, заселив у наш котедж! Я бачила біля порога жіночі кросівки! Якого дива в нашому будинку живе якась стороння жінка?!
Я завмерла за зеленими гілками, так і не зробивши наступного кроку. Наш котедж? Стороння жінка! Бересте, куди ти мене, чорт забирай, поселив?