Зрада. Тепер я не твоя

Розділ 13

Ціна послуг

Уляна

 

Щойно ми вийшли з бізнес-центру, я схопила Марію під руку.

– А тепер викладай. Як ти вибила терміновий прийом в адвоката такого рівня?

Марія повільно насунула на ніс темні окуляри.

— Він дуже ввічливий чоловік.

— Машо, не вмикай дурочку. Я бачила, як Яровський тримав твою руку. Секунд п’ять мінімум?

Ми перейшли дорогу й сіли за кутовий столик кав'ярні навпроти. Лише коли офіціант поставив перед нами лимонад і трав'яний чай, подруга нарешті здалася.

– Він стрижеться в моїй «М'яті». Зайшов учора ввечері освіжити зачіску.

– І далі?

– І я пообіцяла піти з ним на вечерю цієї п'ятниці, якщо він втисне тебе у свій розклад сьогодні вранці, - пробурмотіла вона, розглядаючи край серветки.

– Машо! Почекай, - я опустила чашку. -  Ти продала себе за консультацію?

Подруга дзвінко розсміялася.

– Розслабся, подруго. Андрій виявився значно цікавішим за свої судові витяги. Якщо хочеш знати, він мені подобається.

Я підняла брови.

— Оце вже цікавий поворот. А Яровський у курсі, що в гніві ти небезпечніша за податкову перевірку?

— Дізнається в п’ятницю, - підморгнула вона.

Ми перезирнулися й знову засміялися.

 

Повернувшись до квартири, я отримала від консьєржа великий кошик, ущент наповнений свіжими ягодами та добірними фруктами. Від Кирила. Телефон підтвердив здогад. «Сподіваюся, тобі краще. Якщо для квартири щось потрібно - одразу напиши. Бережи себе й малюка. Я на зв’язку».

Кирило перестав наполягати. І чомусь саме це насторожувало найбільше. Савицький вичікував. Терпляче ліпив із себе турботливого чоловіка, який благородно дав вагітній дружині час випустити пару.

Я залишила кошик на кухні й повернулася до кімнати. На нижній полиці шафи стояв  сімейний фотоальбом у темно-синій обкладинці. Я дістала його, сіла на диван і розгорнула щільні сторінки.

Мама сміялася, обіймаючи маленького Гліба. Батько тримав мене на плечах. На іншій фотографії ми всі четверо стояли біля річки.

Я довго торкалася пальцями маминого обличчя на глянцевому папері. З роками пам'ять стирає звучання голосу, але залишає тактильні відчуття, запахи й дрібні звички. Її улюблена чашка з тонкої глини й досі стоїть у кухонному буфеті за склом.

Я обережно закрила альбом, вдихаючи прохолодне повітря порожньої кімнати.

У ту саму мить телефон завібрував поруч із альбомом.  

Арсен Берест.

Я завмерла з телефоном у руці.  Провела пальцем по склу, розгортаючи повідомлення. «Уляно, завтра повертаюся до міста. На вихідні нічого не плануй. Маю для тебе одну пропозицію. Тільки цього разу не поспішай казати «ні». Завтра розповім».

Я перечитала текст двічі. Потім ще раз.

От же ж нахаба Берест. Три роки робив вигляд, що мене не існує, а тепер вирішив випробовувати моє терпіння інтригами? Я вже набрала. «А ти нічого не переплутав?» Стерла.

Я відкинулася на спинку дивана, і тільки тоді помітила, що усміхаюся .  І найбільше мене дратувало те, що я вже хотіла дізнатися, куди він збирається мене запросити.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше