Ціна послуг
Уляна
Щойно ми вийшли з бізнес-центру, я схопила Марію під руку.
– А тепер викладай. Як ти вибила терміновий прийом в адвоката такого рівня?
Марія повільно насунула на ніс темні окуляри.
— Він дуже ввічливий чоловік.
— Машо, не вмикай дурочку. Я бачила, як Яровський тримав твою руку. Секунд п’ять мінімум?
Ми перейшли дорогу й сіли за кутовий столик кав'ярні навпроти. Лише коли офіціант поставив перед нами лимонад і трав'яний чай, подруга нарешті здалася.
– Він стрижеться в моїй «М'яті». Зайшов учора ввечері освіжити зачіску.
– І далі?
– І я пообіцяла піти з ним на вечерю цієї п'ятниці, якщо він втисне тебе у свій розклад сьогодні вранці, - пробурмотіла вона, розглядаючи край серветки.
– Машо! Почекай, - я опустила чашку. - Ти продала себе за консультацію?
Подруга дзвінко розсміялася.
– Розслабся, подруго. Андрій виявився значно цікавішим за свої судові витяги. Якщо хочеш знати, він мені подобається.
Я підняла брови.
— Оце вже цікавий поворот. А Яровський у курсі, що в гніві ти небезпечніша за податкову перевірку?
— Дізнається в п’ятницю, - підморгнула вона.
Ми перезирнулися й знову засміялися.
Повернувшись до квартири, я отримала від консьєржа великий кошик, ущент наповнений свіжими ягодами та добірними фруктами. Від Кирила. Телефон підтвердив здогад. «Сподіваюся, тобі краще. Якщо для квартири щось потрібно - одразу напиши. Бережи себе й малюка. Я на зв’язку».
Кирило перестав наполягати. І чомусь саме це насторожувало найбільше. Савицький вичікував. Терпляче ліпив із себе турботливого чоловіка, який благородно дав вагітній дружині час випустити пару.
Я залишила кошик на кухні й повернулася до кімнати. На нижній полиці шафи стояв сімейний фотоальбом у темно-синій обкладинці. Я дістала його, сіла на диван і розгорнула щільні сторінки.
Мама сміялася, обіймаючи маленького Гліба. Батько тримав мене на плечах. На іншій фотографії ми всі четверо стояли біля річки.
Я довго торкалася пальцями маминого обличчя на глянцевому папері. З роками пам'ять стирає звучання голосу, але залишає тактильні відчуття, запахи й дрібні звички. Її улюблена чашка з тонкої глини й досі стоїть у кухонному буфеті за склом.
Я обережно закрила альбом, вдихаючи прохолодне повітря порожньої кімнати.
У ту саму мить телефон завібрував поруч із альбомом.
Арсен Берест.
Я завмерла з телефоном у руці. Провела пальцем по склу, розгортаючи повідомлення. «Уляно, завтра повертаюся до міста. На вихідні нічого не плануй. Маю для тебе одну пропозицію. Тільки цього разу не поспішай казати «ні». Завтра розповім».
Я перечитала текст двічі. Потім ще раз.
От же ж нахаба Берест. Три роки робив вигляд, що мене не існує, а тепер вирішив випробовувати моє терпіння інтригами? Я вже набрала. «А ти нічого не переплутав?» Стерла.
Я відкинулася на спинку дивана, і тільки тоді помітила, що усміхаюся . І найбільше мене дратувало те, що я вже хотіла дізнатися, куди він збирається мене запросити.