Повернення в рідний дім
Уляна
Після відкриття з камерою я віддала телефон Глібу й попросила перевірити все без мене. Дивитися запис не було сил. Побачити себе збоку - безпорадну, розбиту, коли земля йшла з-під ніг - означало пережити той біль вдруге. Брат не наполягав. Забрав телефон, пообіцяв перекинути архів на сервери «Форпосту» й разом із невиспаною після чергування Лією поїхав додому.
Ближче до обіду зайшла лікарка. Показники стабілізувалися, загрозу зняли, і після огляду вона дала добро на виписку.
— А тренування? - запитала я, поки вона ставила підпис на виписці. - Кікбоксинг. Займаюся з п’ятнадцяти років. Це вже майже частина мого організму.
— Тоді вашому організму доведеться тимчасово змінити звички. Жодних спарингів, ударів чи контактних тренувань. Подальші навантаження обговорите зі своїм акушером-гінекологом.
Я зітхнула. З рукавичками доведеться зав'язати, але вибирати між рингом і дитиною я не збиралася.
—Чоловік ваш телефонував, - додала лікарка, закриваючи картку. - Цікавився часом. Сказали, що відпустимо ближче до вечора.
— Оформіть мене раніше, - попросила я прямо. - Не хочу чекати вечора.
Лікарка розуміюче кивнула. Залишалося вирішити, куди їхати. У квартиру, де стояв диван, на який Кирило збирався привезти «прощену» дружину, я повертатися не мала наміру.
Батько відповів на другому гудку.
— Доню, як ти почуваєшся? Кирило казав, що ти в лікарні.
Я прикрила очі. Звісно, дбайливий зять уже встиг відрапортувати.
– Тату, мені потрібні ключі від нашої старої квартири. Я не повернуся до Кирила.
А потім розповіла про Кирила. Спокійно, без сліз і подробиць, яких сама досі не могла згадувати без огиди.
Дем’ян вислухав мовчки.
— Кирило мені вже телефонував, - нарешті озвався він. - Сказав, що між вами виникло непорозуміння. Що ти через вагітність надто гостро все сприйняла. Просив поговорити з тобою, коли повернешся додому.
– Він збрехав тобі, тату.
– Мені байдуже на його версію, Уляно. Мені не потрібні докази, щоб стати за власну доньку. Квартира вільна, живи скільки треба. Я попрошу мого водія привезти ключі й забрати тебе з лікарні. А Кирила залиш мені. Якщо захоче щось пояснити, нехай пояснює.
– Без бійок, будь ласка.
— Я вже давно навчився розмовляти без кулаків, - сухо відповів батько. - Майже.
О другій кур'єр заніс у палату паперовий пакет із кав’ярні біля «Форпосту». Ройбуш із ваніллю та апельсином. І невеличку порцію тірамісу, приготованого без алкоголю та сирих яєць.
Арсен був у відрядженні, але примудрявся передавати мені те, що я любила.
От же ж Берест! Три роки минуло, а цей нахаба досі пам’ятає мої слабкості. Ще й десертом підкуповує. Знає, що з порожнім шлунком я сварюся вдвічі зліше.
Телефон тихо дзенькнув. «Гліб сказав, що тебе сьогодні виписують. Бережи себе, Уляно. Якщо щось знадобиться - напиши».
Я відставила спорожнілу баночку, випила чай до останнього ковтка, але повідомлення залишила без відповіді.