Перед очима постав зовсім інший день.
За кілька днів до того, як я почула розмову чоловіка з коханкою, зателефонував Гліб. У сусідніх будинках почастішали квартирні крадіжки. Брат розповів, що Арсен домовився з постачальниками, і до їхньої охоронної компанії привезли партію нових компактних камер. Декілька штук уже встановили у квартирах неподалік нашого будинку.
Гліб вирішив, що нам теж потрібен захист.
Він намагався зв’язатися з Кирилом, але той не відповідав на дзвінки. Тому брат зателефонував мені. Сказав, що перебуває неподалік і за пів години встигне все змонтувати.
Я погодилася.
Гліб закріпив крихітний чорний пристрій під стелею в передпокої. Знизу розгледіти його було важко. Камера охоплювала вхідні двері, тумбочку, куди ми клали ключі, і частину коридору.
Потім брат налаштував застосунок на моєму телефоні, перевірив картинку та звук. Навіть змусив мене двічі пройтися перед об'єктивом, поки сам дивився в екран. Наостанок пояснив, як переглядати архів, і попередив, щоб я обов'язково встановила програму Кирилу. За потреби фахівці їхньої компанії теж могли допомогти з переглядом збереженого відео. Я пообіцяла зробити це ввечері.
— Уляно?
Голос брата витягнув мене зі спогадів до палати.
Я знову глянула на нього, відчуваючи, як посмішка повертається на обличчя. Тепер я розуміла, чому він так зрадів.
Телефон лежав саме там, куди була спрямована камера. А розмова з Кирилом лунала через гучномовець. Того вечора в нашому передпокої був присутній бездоганний свідок. І він зафіксував кожну секунду, нічого не міг забути.
— Глібе, - я схопила брата за руку.
Він кивнув.
— Саме так, сестричко. Якщо запис зберігся, ми матимемо не лише звук, а й відео. Ти зможеш побачити, що відбувалося, поки слухала чоловіка. І ніхто вже не переконає тебе, що ти все неправильно зрозуміла.
Кирило міг скільки завгодно заперечувати очевидне, переконувати мене в моїй неадекватності чи звинувачувати в усьому жіночі ревнощі. Камера не мала причин брехати.
— Чекай. Треба негайно вивантажити файл і перекрити доступ, - Гліб простягнув руку до мого смартфона на тумбочці. - Кирило не дурний. Якщо він згадає про камеру або натрапить на запис у себе, то спробує все стерти.
Я вже потягнулася за телефоном, але зупинила долоню. І знову посміхнулася.
Брат помітив це миттєво. Його рука так і залишилася витягнутою, брови здивовано зсунулися, а на обличчі з’явилася цікавість. Він ще не розумів, що саме я згадала, але надто добре мене знав, щоб не помітити зміни.
Я дивилася на нього. Він - на мене.
— Ну все! Знову ці ваші посмішки! - Лія безпорадно розвела руками. - Черненки, я серйозно, ви мене лякаєте! Може, хоч хтось пояснить, що відбувається?
Гліб навіть не відвів від мене погляду.
— Уляно, що таке?
Я повільно взяла телефон із тумбочки.
— Кирило нічого не підчистить.
— Звідки така впевненість?
Я витримала його погляд, насолоджуючись цією короткою миттю, коли знала те, чого ще не знав мій старший брат.
— Бо я забула дати йому доступ до застосунку, - мій голос пролунав чітко й дзвінко. - Кирило навіть не підозрює, що в передпокої стоїть камера.