Уляна
Спогад.
Кирило вплітався в моє життя поступово. Настільки непомітно, що я навіть не зафіксувала момент, коли перестала сприймати його просто як товариша мого брата.
Після останнього візиту до військового госпіталю минуло кілька місяців. Арсен більше не телефонував. Я теж викреслила себе з його життя, заглушаючи біль навчанням, роботою з бухгалтерії та виснажливими тренуваннями в залі.
А Кирило завжди опинявся десь поруч.
Підвозив додому під час зливи, привіз свій робочий ноутбук, коли мій згорів перед здачею квартального звіту, закривав побутові проблеми. Кирило часто бував і в нашому домі. Міг годинами розмовляти з батьком на кухні про машини, постачальників і юридичні нюанси. Батько поважав його ділову хватку й залюбки допомагав особистими контактами, а Кирило саме набирав обертів, готуючись відкрити власний автосалон.
Іноді ми перетиналися в торговому центрі або в нічному клубі, куди я вибиралася з подругами. Савицький відпочивав зі своїми знайомими, але під закриття закладу обов'язково знаходив нас і пропонував розвезти по домівках. Без тиску. Без натяків. Я бачила в ньому надійну опору.
Тільки одного разу між нами промайнула напруга. Коли я занесла документи в охоронну агенцію "Форпост" й зіткнулася в коридорі з Арсеном, Берест привітався й запитав про випускні іспити. Кирило підійшов за хвилину. Чоловіки перекинулися кількома словами про машини. Здається, Арсен цікавився якоюсь моделлю для компанії. Я тоді помітила, як змінилося обличчя Кирила, коли Берест звернувся безпосередньо до мене. Усмішка залишилася, але погляд став напруженим.
Щойно ми вийшли, Кирило поцікавився, чи часто я бачуся з Арсеном. Я відповіла, що тільки по роботі. Більше він до цього не повертався. І я викинула ту розмову з голови. До сьогодні.
Новий рік ми святкували галасливою компанією за містом. Зібралися друзі з університету, хлопці з охоронної фірми Гліба й Арсена та їхні близькі. Того вечора головною темою були Гліб із Лією. Після болісного розриву з колишньою дівчиною брат несподівано для всіх одружився. Всі без упину жартували про те, хто з нашої компанії здасться наступним. Я щиро раділа за них.
Поки у дверях не з'явився Арсен. Поруч із ним ішла висока чорнява дівчина в яскравій червоній сукні. Вона тримала його під руку, сміялася з якихось його слів і поводилася абсолютно впевнено.
Я дивилася на них кілька секунд, а потім тихо вийшла на засклену терасу, де дихалося легше. Сліз не було - лише відчуття порожнечі від того, як легко інша жінка зайняла моє місце.
Кирило вийшов слідом. Не розпитував. Прикрив за собою пластикові двері, відсікаючи шум із зали, і накрив мої холодні пальці своїми теплими долонями. Коли ми повернулися до гостей, саме почали роздавати подарунки.
Кирило простягнув мені коробку. Усередині лежали яскраво-блакитні професійні рукавички для кікбоксингу. Рівно ті, які я розглядала в каталозі два місяці тому. Тоді ми лише посміялися з ціни, а я сказала, що колись обов’язково їх куплю.
– Ти обіцяла показати мені коронний удар, - сказав він, розглядаючи моє обличчя. - Сходи зі мною на справжню вечерю, Улю. Без розмов про фірму й родичів.
Я погодилася. Не для того, щоб щось довести Бересту. Мені захотілося тепла від чоловіка, який тримав у голові кожну мою дрібницю.
Влітку ми поїхали до моря.
Він організував вечерю просто на березі. Білий столик, свічки у скляних колбах, м’які крісла й тихий шум хвиль. Коли стало прохолодно, Кирило накинув мені на плечі піджак і притягнув до себе.
Я поклала голову йому на груди. Ми довго розмовляли, цілувалися, сміялися з якихось дрібниць. Того вечора він сказав, що хоче бачити мене поруч щоранку.
Я відповіла на його поцілунок, обійнявши за шию, впевнена, що зробила правильний вибір.
Потім було весілля. Довгий шлейф сукні, схвильований батько, сльози подруг і щасливий погляд Кирила біля арки.
Тільки одного гостя серед присутніх не виявилося. Арсен не прийшов, хоча Гліб особисто віддав йому запрошення. Я не стала нічого розпитувати. Я була щасливою нареченою, яка закрила старі рахунки.
Та правда наздогнала мене у вбиральні ресторану. Я підійшла до дзеркала освіжити помаду, коли з кабінок долинули приглушені голоси. Світлана й Інна з нашої спільної компані.
— Ти бачила сторіз Береста? - шепотіла Світлана під струмінь води в умивальнику. - Кирило з Уляною обручками міняються, а Арсен у «Кризі» глушить віскі з самого обіду. Вусмерть п'яний..
— Та ну, покажи, - перебила Інна.
– Дивись, он відмітка. Там до нього дві дівчини липнуть, а він склянку з рук не випускає. Навіть очі підняти не може. Гліб його кликав, а він вирішив у барі зависнути.
Замок на дверях клацнув. Я вийшла вперед і попросила показати екран. Короткий ролик із напівтемного залу клубу, залитого червоним неоном. Арсен сидів у кутку глибокого шкіряного дивана, у зім'ятій чорній сорочці з розстебнутим коміром. Поруч витанцьовувала якась білявка у відкритому топі, а він навіть не дивився в її бік - просто тримав у пальцях склянку і дивився крізь натовп скам'янілим поглядом.
Тоді, дивлячись у телефон, я подумала, що яке щастя, що я вибрала надійного Кирила, поки Арсен марнує життя по клубах.
Тепер, у темряві лікарняної палати, цей спогад зв'язався з відеозаписом біля пожежних сходів в один вузол. Звідки Кирило був настільки впевнений, що Арсен не переступить поріг ресторану? І про що ще ці двоє домовилися три роки тому за моєю спиною?