Зрада. Тепер я не твоя

Розділ 7

Ульяна

Зображення на екрані здригнулося. Відео знімали з-за рогу коридору, біля дверей пожежного виходу.

Кирило стояв спиною до підвіконня, засунувши пальці в кишені штанів. Гліб стояв упритул до нього, дихаючи важко й часто. Арсен тримався праворуч, перекриваючи вільний вихід до сходового майданчика.

– Вона подає на розлучення, Савицький, - голос Гліба в динаміці звучав приглушено, але з відвертою погрозою. - Завтра вранці я особисто заберуїї речі з твоєї квартири.

– Нічого ти не забереш, - Кирило спокійно поправив манжет сорочки. - Уляна зараз на емоціях через новину про вагітність. Вона налякана. Я дам їй пару днів, а потім ми сядемо й поговоримо. Без твоїх вказівок.

– Ти торкнувся іншої жінки за її спиною, - Гліб зробив крок уперед. - Яке поговоримо?

– Я вчинив неправильно, - Кирило не відводив погляду, його голос був спокійним і переконливим, як на ділових нарадах. - Я визнав це. Але я не спав із Діною. Я не створював паралельну сім'ю. Я люблю Уляну, і вона народить мою дитину. А один безглуздий поцілунок після дванадцяти годин роботи не перекреслить рік нашого спільного життя.

– Перекреслить, - відрізав брат. - Бо це моя сестра.

– А ти чого стоїш, Бересте? - Кирило скривив куточок розбитої губи й повернувся до Арсена. - Справжній бойовий побратим. Чому язика проковтнув? Розкажи йому про офіцерську честь і відданість. Ти ж у нас взірець святості.

Арсен стояв нерухомо. Лише вилиці на його обличчі сильніше напружилися.

– Заткнися, Кириле, - озвався Берест рівним голосом.

– А чого це я маю мовчати? - Кирило випростався, відштовхнувшись спиною від підвіконня. Спокій злетів з його обличчя, поступившись неприхованій злобі. - Ти примчав сюди першим. Кинув об'єкт, кинув людей. Забув, як три роки тому власноруч викинув її зі свого життя? Без моїх прохань. Сам вирішив, що вона тобі не потрібна.

Пальці на моїй ковдрі зім'яли простирадло.

– Не бреши собі, Савицький, - Арсен зробив крок уперед і зупинився впритул до нього. - Ти чудово пам'ятаєш, чия це була ідея. І що саме ти сказав мені тоді в палаті госпіталю.

Гліб здивовано перевів погляд з одного на іншого.

– Про що він говорить, Кириле?

Чоловік навіть не глянув у бік брата. Він дивився тільки на Арсена, і його губи розтягнулися в самовпевненій усмішці.

– Я сказав тобі правду, Арсене. Що дівчині потрібна повноцінна родина. І ти сам погодився. Ти відмовився від неї добровільно. А тепер стоїш тут і намагаєшся вдавати рятівника?

Арсен різко смикнув його за комір пальта й притиснув спиною до віконної рами. Товсте скло загуло від удару.

– Ще одне слово про неї, - видихнув Берест йому в обличчя, – і я забуду, що ми служили разом.

– Руки прибрали, обидва! - Гліб уклинився між ними й розірвав хватку. - Посказилися зовсім?!

Картинка різко змазалася, телефон сіпнувся вниз, і екран згас. Відео закінчилося.

Я сиділа на ліжку, не рухаючись. Тонка трубка катетера натягнулася від зведених пальців. В очах стояв зовсім інший коридор - військовий шпиталь трирічної давнини.

Арсен після важкої операції на тазостегновому суглобі. Блідий, змарнілий, із чужим поглядом, спрямованим убік від мене. Я, двадцятирічна дівчина, стою біля його ліжка, ковтаю сльози й благаю дозволити мені приходити щодня. А він відрубував кожне слово жорстко й коротко: «Не приходь більше, Уляно. Усе закінчено».

А за пів години біля виходу з території мене зустрів Кирило. Подав паперовий стаканчик із чаєм. Співчутливо говорив, що поранення зламало Арсена, що він завжди був одинаком і тепер замкнувся в собі, а мені треба жити далі.

Кирило був у тій палаті до мене. Він вийшов із тієї самої палати раніше до мого приїзду.

– Уляно? - Марія обережно торкнулася моєї руки. - Ти зовсім зблідла. Що він мав на увазі?

Я підняла очі на подругу. У голові складалися усі деталі. Мій щасливий, міцний, ідеальний шлюб був чужою спланованою комбінацією від першого дня.

– Маш, - мій голос прозвучав рівно, без жодної сльози. - Ти зможеш знайти мені номер адвоката з розлучень?

— Я спробую, - подруга стиснула мою долоню, підхоплюючи сумку. - Мені час їхати в салон, там постачальник третю годину виносить дівчатам мозок. Я приїду завтра вранці. Тільки відпочивай, чуєш?

— Лежу. Дякую тобі.

Марія вийшла. Я опустила очі на свій телефон. Дисплей раптом блимнув яскравим світлом, висвітлюючи нове повідомлення. Кирило. «Коли тебе відпустять з лікарні я забираю тебе додому. Сім'ю ми збережемо, подобається це Глібу чи ні. Ти моя дружина й носиш мою дитину. Навіть не думай влаштовувати цирк». Пальці міцно стиснули корпус апарата.

Я дивилася на чорні літери повідомлення й думала лише про одне. Яку саме ціну за моє щасливе сімейне життя три роки тому сплатив Арсен Берест? 




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше