Уляна
– Відійшов від неї, - сказав Гліб, викручуючи руку Кирила вгору.
Савицький скривився, утратив рівновагу й відсахнувся на два кроки назад, упершись лопатками в стіну біля шафи.У дверях палати стояла перелякана Марія. За її спиною височів Арсен, перекриваючи плечима вихід у коридор.
Зібрався повний комплект. Для повноти картини бракувало тільки чергової зміни лікарів на чолі із завідувачем.
— Що тут відбувається? - запитав брат, зупинившись між нами.
– Звичайний сімейний конфлікт, Глібе, - Кирило говорив рівно, навіть доброзичливо. - Ульяна накрутила себе через дрібницю. Ми самі все владнаємо.
Я тільки головою похитала. Перемикатися він умів віртуозно. ССекунда на перегрупування - і перед моїм братом стоїть не спійманий на брехні чоловік, а розважливий сім'янин,який терпляче заспокоює втомлену дружину.
– Уляно? - Гліб не повівся на його тон. Він дивився тільки на мене.
Я витерла вологу з вилиці тильним боком долоні. Прикривати його більше не було жодного сенсу.
– Кирило мені зрадив.
Гліб ударив його так швидко, що я навіть не встигла вдихнути. Мій чоловік відлетів убік, зачепив стілець, але втримався на ногах, встигнувши виставити лікоть і заблокувати наступний рух мого брата.
– Зупинися! - гаркнув Кирило, витираючи кров із розбитої губи. - Ти почув одну фразу ображеної жінки й одразу кидаєшся кулаками!
– Мені вистачило одного погляду на неї. - Гліб притиснув його плечем до стіни, зафіксувавши передпліччям горло.
– Припиніть! Не в палаті! - Я спробувала підвестися.
У голові різко закрутилося, стіни пішли вбік. Арсен у два широкі кроки опинився біля ліжка. Його рука лягла мені на плече, притискаючи назад до подушки.
–Лежи, - сказав він. - Тобі не можна вставати..
Я глянула на нього. Сперечатися сил не було. Тіло категорично відмовилося тримати рівновагу.
Марія прослизнула в палату, відтісняючи хлопців.
– Все! Чоловічий клуб вимітається в коридор! Вагітній жінці потрібен спокій, а не ваші бої без правил!
Гліб завмер. Його хватка на комірі Кирила ослабла. Брат повільно повернув голову в мій бік, кліпаючи очима.
– Якій жінці? Ти вагітна, Уляно?
Подруга прикусила язика. До брата дійшло.
— П’ять тижнів, Глібе, - подав голос Кирило, скориставшись паузою й обережно відступаючи на пів кроку до вікна. - Уляна вагітна. І замість того, щоб берегти дитину, вона вирішила все зруйнувати через один безглуздий робочий епізод.
Я ледь чутно видихнула через стиснуті зуби.
– Який же ти безсоромний, Савицький.
Гліб опустився біля мого ліжка й накрив мої пальці своєю долонею. Я дивилася на брата й раптом бачила не дорослого Гліба, який звик вирішувати проблеми, а того дванадцятирічного хлопця, який колись теж не знав, як мене врятувати, але все одно намагався.
— Ти поїдеш до мене, - сказав він безапеляційно. - До його квартири ти більше не повернешся.
– Вона моя дружина, Черненко, - Кирило вже застібав пальто, витираючи розбиту губу. Його голос знову став холодним і діловим. - І дитина моя. Ми розберемося без сторонніх.
Гліб підвівся на весь зріст, розвертаючись до нього, але двері палати розчинилися знову.