Зрада. Тепер я не твоя

Розділ 3

Уляна

 

– Приїхав дізнатися, хто довів тебе до лікарні, Черненко, - повторив Арсен, не відводячи погляду від моїх очей.

Він намагався триматися , як завжди - спокійний і зібраний. От тільки дихав надто важко для людини, яка нікуди не поспішала. Темна сорочка розстебнута біля шиї. Погляд  важкий. Він підійшов до ліжка й опустив на тумбочку пакет із водою та фруктами. Поруч ліг крихітний лавандовий ведмедик. М'яка іграшка завбільшки з долоню.

– Ти серйозно? - я перевела погляд на іграшку.

– Що не так? - запитав він тихо.

– Мені двадцять три роки. А ти мені іграшку приніс!

– Ти любиш маленькі.

Спогад повернувся сам, без мого дозволу.

Мені двадцять. За вікнами його машини ллє травневий дощ, у салоні пахне кавою з паперових стаканчиків. Я кручу в руках крихітну плюшеву іграшку, яку Арсен щойно вибив для мене в тирі на набережній.

– Великих терпіти не можу, – заявляю я йому, розглядаючи подарунок. - А маленькі люблю. Запам’ятай, командире. Років через десять перевірю.

Він тоді лише посміхнувся і сказав, що пам'ять у нього бездоганна.

Ми бачилися в їхній із моїм братом охоронній фірмі, коли я закривала бухгалтерські звіти, підписували акти, віталися, жартували й розходилися. Спілкувалися як давні приятелі. А зараз він стояв біля мого лікарняного ліжка й поклав на тумбу мою давню слабкість.

– Ти знущаєшся з мене? - я відсунулася глибше під ковдру.

– Чому? Побачив у вітрині біля аптеки і вирішив тобі купити.

– Бо ти все пам’ятаєш.

Арсен стояв за крок від ліжка. Руки опущені, жодної спроби наблизитися чи торкнутися.

Марія біля вікна мовчки спостерігала за нами. Мабуть відкрила в собі талант до маскування. Ще хвилину тому в мене була найкраща подруга. Тепер - штора.

Марія знала, що колись між нами з Арсеном щось було. Вона знала про наше минуле й свого часу навіть уболівала за нас. Потім я вийшла заміж за Кирила, і Марія закрила цю тему без жодного докору.

А зараз так старанно дивилася у вікно, що ще трохи - почне колихатися від протягу.

– Звідки ти взагалі дізнався? - я порушила паузу.

– Марія зателефонувала Глібу, -  відповів Арсен. - Ми були на об’єкті разом. У твого брата термінова затримка зі службою безпеки банку, він приїде пізніше. Я поїхав першим.

Погляд Береста ковзнув до крапельниці, потім знову піднявся до моїх очей.

– Що сказали лікарі? - запитав він глухо.

– Вагітність зберігається, - відповіла я прямо. - П’ять тижнів.

Арсен застиг. Його очі опустилися до моїх долонь, притиснутих до живота. Вилиці на обличчі різко напружилися.

– З дитиною все гаразд? – голос прозвучав хрипко.

– Так. Стан стабільний.

– Це добре.

Він повільно відвів погляд і сховав руки в кишені штанів.

– Тобі не варто було зриватися й приїжджати сюди, - сказала я, відчуваючи, як горло стискає знайома образа.

– Ти в лікарні, Уляно. Мені треба було сидіти на об’єкті?

– Так. Ти чудово тримав дистанцію всі ці три роки.

– Не починай зараз.

– Коли ж іще? - губи скривилися в гіркій усмішці. - Три роки тому ти сказав мені більше не приходити. Сьогодні в тебе нова версія - не зараз. Зручна позиція, командире.

– Я приїхав не для того, щоб робити тобі боляче. А дізнатися ,  що з тобою.

– Тоді ти вибрав дуже невдалий подарунок.

Я кивнула на ведмежа на тумбі. Арсен ступив уперед і зупинився впритул до бильця ліжка.

— Я радий, що з тобою все гаразд. І з дитиною теж. Але чому ти опинилася тут, Уляно? Ми з Глібом не зрозуміли.

Відповісти я не встигла. Ручка дверей із силою смикнулася вниз. Засувка замка дзвінко клацнула, і двері розчинилися від різкого поштовху, з гуркотом ударившись об стіну.

– Уляно!

Кирило влетів у палату. Темне пальто розстебнуте, поли розвіваються, світле волосся скуйовджене. На блідому обличчі застиг відвертий переляк.

Він кинувся прямо до ліжка, не помічаючи нічого навколо.

– Господи, мала, що з тобою? - чоловік упав коліном на край матраца й схопив мою холодну долоню. - Гліб подзвонив, сказав про швидку! Чому ніхто нічого не пояснює? Що лікарі кажуть?

Його пальці міцно стиснули мою руку. І тільки в цю мить підвів очі.

Погляд Кирила вперся в Арсена, який мовчки стояв і спостерігав за нами.

Тривога на обличчі мого чоловіка миттєво змінилася роздратуванням.

– А ти якого біса тут робиш?  




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше