Глава 22. Складний вибір

Згадуючи свого наставника та вчителя Зенона, Заур не міг повірити, що той зрадник. Хіба міг цей видатний чоловік та шанований маг так палко возвеличувати свою богиню і плести проти неї інтриги. Сумнівався Заур, дуже сумнівався в правдивості слів Піщаниці.

Однак богиня продовжувала розвінчувати того, хто здавався найвірнішим:

- Скажи мені, Зауре, як таке може бути, що в день мого свята в Королівстві, яким я опікуюся, викрадають принцесу, яку я вважаю своєю названою дочкою? Зенон знав про мою таємницю, він розумів, наскільки мені дорога ця дівчина. Так трапилося, що я колись обмовилася випадково, чому така прихильна до короля та його доньки. Хоча ні, чому ж випадково? Я довіряла йому, - задумалася на хвилину богиня, але ж відкрила таємницю, про яку вже здогадався Заур. – У межах розумного довіряла, звісно. Адже про те, що Амірах отримала при народженні від мене винятковий дар знали лише її батько і мати.

Піщаниця знову схопила обличчя своєї нібито доньки й дивилася винувато в її прекрасні очі. І відмітила Амірах, що колір очей богині дуже вже схожий до її власного оливкового кольору.

- Пробач мені, Амірах. Я не знала, що твоя мати не витримає того потоку магічної енергії, яку я відправила тобі в процесі твого народження. Я мала захистити тебе, дівчинко, від майбутніх небезпек. Але ця магія дуже специфічна, вона активізується лише тоді, коли на тебе чинять магічний вплив. Тобто виробляється імунітет від магії. Звісно, трохи різниться час, за який ти зможеш набувати здатності опиратися. Адже магічні здібності у всіх магів різні.

- Вона не відразу змогла протидіяти моєму навіюванню, - перебив богиню Заур. – Амі все ж таки заснула, як я і наказував, коли ми були в тенті.

- Це був перший магічний вплив на її організм. Я припускаю, що, стійкий імунітет з’явився б трохи згодом. Але мене також це здивувало, тому я мала активізувати стародавнє закляття притягнення й висмикнути її із тої халепи, яку ти, Зауре, їй забезпечив.

- Тому батько не підпускав до мене магів і випроводив усіх геть з нашого королівства, - промовила Амірах спеціально, напевно, щоб перевести тему.

- Так, бо будь-який достатньо сильний маг, який знаходився б поряд з тобою, з часом зрозумів би, що в тебе надзвичайні можливості. А ще…- змовкла на хвилину богиня. – Я обіцяла дещо твоїй матері, коли вона помирала. Хоч боги й не зважають на почуття смертних, мене чомусь гнітило почуття провини за те, що зайняла її тіло у першу шлюбну. Вона просила мене, щоб ти прожила щасливе життя. Щоб ти ніколи ні в чому не знала потреби. Щоб ти була королевою у королівстві, що процвітає, та щоб я завжди тебе оберігала від розбрату богів, магів, людей, від усілякої небезпеки. Я дала обіцянку твоїй матері, Амірах. Уявляєш, в останні хвилини її життя богиня дає їй таку непорушну обіцянку. Я приходила до тебе, дівчинко, у ваш світ, коли ти не могла мене побачити. Я стежила за тобою зі свого світу, не щохвилини, звісно, але дуже часто. Я намагалася вберегти тебе від багатьох викликів. Звісно, передбачити таке, що Зенон зважиться тебе викрасти…Це просто нечувано!

- Але навіщо це йому? - спитав Заур те, що найбільше цікавило.

- От це ти в нього і дізнаєшся! – гнівно вигукнула Піщаниця.

 Змінилася уся, похмурніла та продовжила обурюватися:

- З яких таких причин можна зрадити свою богиню? Він знав, що Амірах – найцінніше для мене. Людська дівчина, яку я полюбила всім серцем. Про те, що в мене є названа донька, не знали навіть мої брати й сестра. Бо змогли б використати це проти мене принагідно. Відомо, що багато років тому, до нашого існування були інші боги. Але сотню тисяч років тому розпочалася війна величезної руйнівної сили. Пів світу було знищено. А боги переродилися у нові іпостасі. Ось такими ми є зараз. Існує легенда…Хибна, неправильна казка про те, що рівноправ’я між стихіями не має бути. Що прийде час і лише один бог володітиме світом. На щастя, ми розуміємо вбивчу силу війни між богами, тож віками живемо в мирі та злагоді. Ти мав рацію, Зауре, я навряд чи оголосила б війну Акварії. Бо це був би кінець усьому. Хоч і злюся на неї дуже сильно. Ось саме тому я вважаю, що рішення накласти на Амірах магічний імунітет було цілковито правильним.

- Зенон знав про цю легенду? – спитав Заур, однак все одно не вірив. Не міг прийняти цю гірку правду.

- Орден віками береже традиції. Змінюються Головні скорпіони. Це зрозуміло, бо вони люди смертні, хоч і обдаровані магічно. Але, гадаю, так, він знає про легенду. Хоча не розумію, яка йому користь від цієї легенди. Розпитаєш у Зенона, застосовуючи своє навіювання, про все це, про викрадення, про його цілі. А потім даси йому найсильніший засіб, який я коли-небудь створювала, – магічну отруту скорпіона. Його організм не зможе противитися цій отруті. Це буде так знаково: Скорпіон помре від отрути скорпіона. Сподіваюся, ти достатньо сильний маг, щоб вплинути на Головного та змусити його випити зілля.

Увесь час, поки богиня розповідала історію народження Амірах, Заур не думав про наставника. Слухав про кохану. Розумів, що тепер прірва між ними ще більша. Не просто принцеса, а донька богині! Куди йому до неї братися. І раніше не мріяв навіть про спільне майбутнє, а тепер і поготів.

А от коли Піщаниця так чітко окреслювала йому план вбивства його наставника, він розгубився. Згадалися його блакитні зморшкуваті очі, коли той хвалив хлопчика. «Молодець, Зауре, ти вправно тримаєш меч!». У пам’яті сплинув широкий, пописаний зморшками лоб, коли насуплений Зенон сердився та давав добрячої прочуханки неслухам. «Ти не маєш терпіти біль, Зауре! Ти повинен його перемогти. Твоє тіло звикне до болю. Не зважай на фізичні відчуття. Тренуй свій дух». Супроводжував повчаннями кожен удар різкою. Проте Заур все одно його любив, як наставника, як старшого брата, як батька. «Ніколи не пускай в дію свою магію проти членів нашого Ордену. Це категорично заборонено. Ти зрадиш нас усіх, ти зрадиш себе. Ти втратиш єдине цінне у своєму житті, що маєш». І Заур прислухався.