23.1

У клубі було яскраво та гамірно. Я не надто часто ходив по таким закладам, віддаючи перевагу посиденькам з друзями у когось вдома, або більш спокійним прогулянкам. Проте сьогодні, здається, клуб — саме те, що було мені потрібно.

Усією нашою великою компанією ми завалилися в приміщення.

Я і Костик пішли до бару, аби зробити замовлення на всіх, а решта рушили шукати вільне місце, де могла б розташуватися уся компанія.

Звісно, надто входити в кураж нам не можна було, адже зранку потрібно з’явитися у казармі свіжими та бадьорими. 

Ми замовили напої та піцу і пішли шукати наших. Знайти було не важко: такими великими групами на одному місці в клубах зазвичай не збиралися.

— Ми все замовили, — відзвітувався Костик, щойно ми підійшли до столика. — Оце вам пощастило! — схвально додав він, натякаючи на те, що нашим вдалося зайняти таке гарне місце. 

— Не те, щоб це було везіння, — гмикнув Макс. — Це он, зірка наша постаралася.

Він кивнув на Настю, а та сором’язливо відмахнулася.

— Та припини, — промовила вона. — Я просто ввічливо попросила. 

— Ага-ага, — з ухмилкою покивав він.

Решта підтримали його смішками.

Нічого не розуміючи, але вирішивши не заморочуватися з цього приводу, я сів на диван. Настя сіла біля мене, а Костик зайняв місце навпроти.

Як зазвичай буває на наших посиденьках, розмова почалася легко та невимушено, перетікаючи з теми на тему. Ми згадували різні кумедні моменти та реготали, підколюючи одне одного.

Коли принесли наше замовлення, я вже почувався набагато краще. А після того, як ми поїли та випили — настрій взагалі злетів угору.

— Ходімо потанцюємо, — запропонувала Настя, яка теж перебувала у відмінному настрої.

Причин відмовлятися від її пропозиції я не бачив. Вхопивши за руку, вона вивела мене на танцмайданчик, і ми почали ритмічно рухатися під музику. Мені було легко та весело, музика кружила голову, а тіло відчувалося надзвичайно розслабленим. Хотілося посміхатися і віддаватися цим веселощам в усю, не думаючи про жодні складнощі чи приблеми.

Жвава, ритмічна мелодія, яка грала доволі довго, змінилася повільною та ліричною. Навіть не думаючи, я вхопив Настю за руку та обернув її кілька разів під рукою. Вона засміялася, та підтримала мій порив. Ми почали рухатися в повільний, плавний такт музики, додаючи до свого танцю прості гімнастичні елементи. Щось складне я не ризикнув би зараз відтворити, але хотілося зробити цей танець гарним. А це ми обидва вміли.

На черговому оберті Настя по інерції зіштовхнулася зі мною майже ніс до носа. Вона завмерла, дивлячись мені в очі, а тоді потягнулася до мене і я, не задумуючись, відповів на її жест. 

Наші губи зімкнулися лише на якусь мить. А в наступний момент до мене підскочив Костик, шиплячи на вухо немов змія:

— Ти що робиш, чорти б тебе побрали! Тебе дівчина вдома чекає!

Зауваження Костика різануло по свідомості, але вже наступної миті я легко відштовхнув його від себе. Ще буде мене виховувати! Я сам собі можу вирішити!

— Відчепися, Костику, — я відвернувся, бажаючи продовжити танцювати з Настею.

Мені хотілося просто відпочивати далі, ні про що не думаючи. Але Костик, схоже, ніяк не хотів відчепитися від мене. Я відчув, як він грубо шарпнув мене за плече, змушуючи обернутись.

Але обернувшись, я з подивом помітив, що це був не Костик. Це я встиг усвідомити якраз перед тим, як міцний удар в щелепу зніс мене з ніг.

Навколо здійнявся галас.

— Гей, малий, ти чого? — Костик відтягував від мене Рому — Стасіного брата, який і зацідив мені, збивши з ніг.

— Я чого? — визвірився він, вириваючись із захвату Костика. — Ти це не в мене питай!

Рома повернувся до мене, і окинувши мене поглядом, повним зневаги і огиди, виплюнув:

— Ти й волосинки її не вартий, козел.

Я вже почав підводитися, люто позираючи на нього, і дуже хотів відповісти щось уїдливе та повернути йому його удар. Але той одним ривком опинився біля мене та прошипів на вухо:

— Спробуй лише слово образливе їй сказати, або в чомусь звинуватити. Наступного разу ноги тобі переламаю. Подивимося, як ти тоді плясатимеш… Акробат.

Останнє слово він промовив з такою огидою, що я мимоволі скривився, але не став нічого заперечувати. Відчувалося зараз від нього щось таке, що свідчило: словами на вітер він не розкидався в цей момент. Рома сплюнув мені під ноги та, розвернувшись, пішов на вихід з клубу.

Я ж, намагаючись зібрати рештки власної  гідності, попрямував до столу, знущальницьки всміхаючись.

— Малий, схоже, береги поплутав, — промовив я, всідаючись за стіл. 

Решта підтримали мене напруженими смішками. Костя дивився похмуро, але я не звертав на нього уваги. І без того було паскудно. Настя подала мені банку з колою, аби я приклав її до вилиці і я вдячно всміхнувся.

Не знаю, що там сталося між ними двома, якщо Рома вирішив вступитися за Асіну честь, але й знати не хочу. Отже прийняте мною рішення точно буде на краще для всіх. Більше я не сумнівався і не жалкував ні про що, намагаючись взяти з решти цього вечора все.