19.1

Дорога додому минула, як мені здалося, доволі швидко. Дівчата виявилися товариськими, легко пішли на контакт та з радістю ділилися враженнями від своїх пригод на канікулах. Як я і припускала – вони були студентками. Вчилися на фізико-математичному у сусідньому місті.

До столиці вирішили поїхати, аби зустріти там разом Новий рік та отримати нові враження. Дівчата — Іра, Таня і Оксана, насправді побували просто у неймовірній кількості місць. Я собі лише дивувалася як вони це все встигли, адже приїхали дівчата всього лише на день раніше за мене.

Вони на це лише віджартовувалися, що розробили власний телепорт, тому переміщувалися містом зі швидкістю світла. 

Я також поділилася із ними своїми пригодами, почавши, звісно з самої мети мого приїзду. Дівчата з цікавістю слухали та щиро захоплювалися тим, як же Даміру зі мною повезло. Я перебирала пальцями браслет, який одразу надягла собі на руку, посміхалася, подумки погоджуючись з їхніми словами, але в ту ж мить відчуваючи якийсь неспокій на душі.

— Слухай, ну але він красунчик в тебе! — вигукнула Оксана, грайливо пересмикуючи бровами. — Я б заради такого теж не вагаючись на край світу поїхала!

— Так, — усміхнувшись погодилася я, а тоді схаменулася: — Чекай, звідки ти знаєш? Я ж ще ніби фото не показувала.

— Тю, та нащо нам ті фото? — не вгамовувалася Оксана, незважаючи на ледь помітні штурхання в бік від Іри. — Ми ж його на власні очі бачили. Каюся, підглянули в шпаринку.

Останні слова Оксана промовила стишивши голос та зображуючи на обличчі крайній ступінь каяття. Я ніяк не могла второпати про що йдеться, а тоді, нарешті зрозумівши, не втрималася від сміху.

— Ти про Ромку, чи що? — запитала я. — Той, що речі заносив?

Дівчата синхронно кивнули, збентеженно дивлячись на мене.

— Та він не мій хлопець! — весело вигукнула я, потішаючись з виразу їхніх облич. — Це брат моєї подруги, Стасі.

— Е-е-ем, так?.. — невпевнено запитала Оксана.

— Звісно, — підтвердила я. —  Вони зі Стасею приїхали мене провести на вокзал. Дамір вчиться у військовій академії і не може відлучатися за власним бажанням у будь-який час.

Дівчата розуміюче кивнули.

— Ех, а ви так гарно виглядали поруч, — замріяно сказала Оксана. —Вибач, сподіваюся я тебе не образила свою нетактовністю.

— Та ні, що ти! — я відмахнулася від неї, проводжуючи посміюватися. 

Ця ситуація мене справді взагалі не зачепила, скоріше розвеселила. Кумедний казус вийшов.

— Гаразд, показуй тоді давай нам свого красунчика! — нетерпляче потираючи руки вимовила Таня.

Я витягнула телефон та знайшла  в галереї фото з Нового року.

— О-о-о! — вигукнула Іра. — А ми його десь бачили, так дівчат?

— І справді, — Оксана схилила голову набік, роздивляючись наше з Даміром фото.

Я сиділа, ховаючи в кулак посмішку та чекала, поки дівчата самі здогадаються, де ж вони його бачили. Адже, як мені вже відомо з їхніх розповідей — вони і на шоу встигли побувати.

— Так це ж… — повільно промовила Таня, ледве не притискаючись носом до телефона. — Він що в тебе — акробат?!

Не стримавшись, я все ж таки розсміялася, спостерігаючи за ошелешенням на їхніх обличчях.

— Саме так, — з дещицею гордості промовила я. — Один із найкращих в групі.

Дівчата миттєво засипали мене питаннями. Я відповідала, показувала фото з виступів, розповідала про те, що він неймовірно виріс професійно за той час, поки ми не бачилися. Поступово розмова перетекла на святкування Нового року і я, чомусь, без жодних сумнівів поділилася з дівчатами неприємним враженням від Насті та її поведінки. 

Вони активно підтримували моє обурення, та ще й Дамірові зверху насипали наганяїв за той випадок на кухні, коли Настя привселюдно нас «вичитала».

— Та ну, дівчат, а що він мав зробити? — заступилася я за коханого. — Він цілком адекватно відреагував. Це я в заціпеніння впала. А якби Дамір почав з нею сперечатися чи щось доводити, та ще й при всіх, це все мало б не дуже гарний вигляд. А так всі присутні вдали, що нічого не сталося і на цьому інцидент було завершено.

Я знизала плечима, згадуючи той ранок. Неприємний осад він нього в мене залишився. І, можливо, мені й справді хотілося б, аби Дамір привселюдно та демонстративно заступився за мене, поставивши Настю на місце, проте я розуміла, що він вчинив дуже по-дорослому на противагу її вчинку.

— Ну не знаю… — задумливо промовила Оксана. — Якби я була твоїм хлопцем, я отак підійшла б до неї, взяла за патли, і сказала, — вона схопила за волосся Іру, яка сиділа праворуч від неї і загрозливо-грубим голосом промовила: — Чуєш ти, чучундра! Ще одне криве слово в бік моєї дівчини, і цих пір’їн на твоїй голові не залишиться!

Під час своєї промови Оксана звела вперед плечі, висунула підборіддя та мала такий загрозливий вигляд, що Іра мимоволі дуже дубре відіграла справжній переляк. В купе дзвінким гуркотом пронісся сміх. Ми аж за животи трималися, не в силах його втамувати.

— Ну ти і акторка, — витираючи сльози з очей, та намагаючись заспокоїтися,  промовила я. — Не думала в театральне вступити?