17.3

До дому Стасі та Роми ми дісталися швидко та без пригод. На половині поїздки в метро вдалося зайняти сидячі місця, і мене почало трохи загойдувати й хилити в сон. Все ж таки після новорічної ночі варто було б трохи більше відпочити, а не тинятися цілий день. Проте я ні про що не шкодувала. Попри дрібні неприємності день минув чудово, але я розуміла, що щойно ми дістанемося Стасиної квартири — завалюся спати, бо ще одну напівбезсонну ніч точно не витримаю.

Сашко провів нас прямо до дверей, заніс одну з двох моїх сумок, якою з ним поділився Рома без жодних докорів сумління, та привітався з Аллою. Вона пропонувала йому залишитися на чай, але він відмовився, зіславшись на втому. Після чого, попрощавшись з усіма, він рушив до себе додому. Він жив в іншому районі, тож мусив ще встигнути на метро та автобус.

Ми всі теж відмовилися від чаю та попленталися до кімнат. Стася виграла для нас обох першість йти в душ, за що я була їй неймовірно вдячна, бо відчувала, що якщо першим піде Ромка — існує ризик того, що я засну прямо так, не дочекавшись своєї черги.

Щоправда, після душу я збадьорилася і сонливість дещо зійшла з мене. Але я все одно лягла на ліжко, ліниво клацаючи телефон.

У відомій соцмережі вся стрічка була заповнена фотографіями зі святкувань. Я пролайкала фото знайомих, помилувалася Аліною у святковій сукні, написавши їй коментар:

«Ну що за красуня! З Новим роком, люба! Продовжуй осяювати світ своєю вродою!».

Вирішила, що варто й мені запостити кілька знімків зі святкування. Сьогоднішніх фотографій, які робив Сашко, звісно, ще не було, проте цими днями ми трохи фотографувалися й на телефони, тож викласти було що.

Я обрала кілька особистих фото та наших спільних з Даміром. Хотіла викласти ще й з дівчатами, проте забула спитати, чи вони не проти, тож поки відклала цю ідею. Почекаю, поки Стася повернеться, і уточню.

Буквально за пів хвилини після того, як запостила фото, прилетів коментар від Алі:

«Що це за зірка підкорює столицю?»

Я зворушено всміхнулася, як завжди в такі моменти, дякуючи усім вищим силам за те, що маю таку чудову подругу. Відповіла їй, відправивши емодзі-цьом, та відклала телефон.

Попри втому та бажання спати, емоції всередині мене були ніби бурхлива ріка. За ці 3 доби, що я тут, я пережила стільки найрозноманітніших подій, вражень та емоцій, що вони ніби не могли знайти собі спокійного місця всередині мене. 

Стася увійшла, коли я знову і знову прокручувала в голові наш похід на ярмарок та замріяно посміхалася. Уявляю, як привезу подарунки рідним і як вони радітимуть. Мама завжди зберігає будь-які дрібнички, які я їй презентую, а Аля взагалі обожнює усе гарне, певною мірою ексклюзивне та зі своєю історією.

— Щось я втомилася, — промовила Стася, важко зітхаючи та з крехтінням вмощуючись на ліжко.

— Розумію, — з усмішкою відповіла я. — Розкажеш про ваше святкування? А то ти про моє видатне знаєш усе, а я так і не спитала, як минула ваша новорічна ніч.

— Та нічого визначного, — широко всміхнулася вона. — Поїли, випили, потанцювали. Ада підготувала для нас різні активності, тож, в принципі, було весело, як і завжди. На наших сходках вона офіційний постачальник розваг та конкурсів. Як придумає щось…

Стася хихотнула, жартівливо звівши очі до перенісся, і я з радістю підтримала її веселощі.

— Це круто, що у вас вже сформувалися свої особисті традиції, — щиро радіючи за неї, промовила я. — Від загальної атмосфери в компанії насправді дуже залежить будь-яке свято.

— Це вже точно, — погодилася Стася, зводячи догори брови.

З її погляду я зрозуміла, що вона правильно зчитала мій натяк. Зачіпати цю тему ми більше не стали, тож просто ділилися враженнями від сьогоднішньої прогулянки, та й так і заснули під заколисуючі звуки власних голосів.