17.1

Вихід з лабіринту ми знайшли досить швидко, після того, як почули неподалік себе доволі голосну розмову Костика з Ромою. Вони, схоже, йшли у сусідньому проході. Але ми з Даміром сполохалися від несподіванки та розсміялися від кумедності цієї ситуації. 

— Ходімо, — потягнув мене за руку Дамір. — Здається, я знаю де вихід.

І справді — ми минули кілька поворотів і вже за хвилину були на виході.

Там зі знудженими виразами облич на нас чекали Стася з Сашком. Майже одночасно з нами, з сусіднього ходу, весело регочучи, вийшли Костик з Ромою.

— Ну ви й довго! — обурено вигукнула Стася. — Ми вас тут вже пів години чекаємо.

— Та не перебільшуй, — весело заперечив їй Костик. — І між іншим, це твоя ідея була, тож не жалійся. 

Стася обурено засопіла та склала руки на грудях.

— Мені дуже сподобалося! — вирішила я підбадьорити її. — Щоправда, ми з Даміром зайшли в тупик… е-е, і довго шукали вихід.

Мабуть, я видала себе мімікою, бо Стася раптом перестала супитися і хитро всміхнулася.

— Ага, — весело промовила вона. — Ну, я рада, що ви його все ж знайшли.

Я відчувала, як палають мої щоки, тому ніяково всміхнулася та поспішила змінити тему:

— Ну то що, куди далі? 

— Пропоную тепер сходити на ярмарок, як хотів Костик, — висунула пропозицію Стася. — А то, боюся, ви на інших локаціях знову загубитеся і доведеться вас тоді шукати до ночі.

Хитрий вираз її обличчя красномовно натякав на те, що саме вона має на увазі.

Костик задоволено вигукнув, одразу ж забубонівши щось про те, що нарешті починаються справжні веселощі, і усією дружньою компанією ми рушили на вихід з розважального центру.

Надворі вже почали  опускатися сутінки і чарівні вогні освічували вулиці, перетворюючи місто у справжню казку. Сніг поки що не сипав, але гарними пухкими кучугурами лежав вздовж розчищених доріжок та на гілках дерев.

Аби дійти на ярмарок необхідно було минути парк, але в іншому напрямку від того, з якого ми прийшли. Виявляється, найголовніші розваги міста розташовувалися дуже близько одне до одного, на відстані пішої доступності. Атмосферу ярмарку я вловила ще тоді, коли його й не видно було.

Спочатку до нас долинули звуки музики, голосів та сміху, радісних вигуків та пісень.

І з кожним кроком, через крони дерев, ніби той прохід до казкового світу, відкривалася осяяна вогниками алея, на якій проходив ярмарок. Я захоплено дивилася вусібіч, намагаючись вхопити поглядом кожну прикрасу, кожен прилавок…

— Подобається? — з ноткою гордості запитав Костик, помітивши мою реакцію.

— Це… неймовірно! Я хочу побачити все! — із захватом вигукнула я.

— Гарного вечора, друже, — Костик, сміючись, плеснув Даміра по плечу та потягнув Рому до місця, де можна було придбати глінтвейн.

— Куди спочатку підемо? — запитав мене Дамір, проводжаючи друга поглядом.

— До найпершого прилавку, звісно! — вигукнула радісно я.

— Ми, мабуть, походимо з вами, якщо ви не проти? — промовила Стася, а Сашко кивнув, погоджуючись з її намірами.

— Звісно, я буду рада, якщо ми гулятимемо з вами! Правда, Даміре? — я глянула на нього.

— Звісно. Разом веселіше, — промовив Дамір всміхаючись.

На першому прилавку ми побачили розмаїття барвистих в’язаних виробів. Тут були шарфи, рукавички, жилетки, шапки, шкарпетки різної довжини. Усі візерунки на виробах були на новорічний мотив: олені, сніжинки, ялинки. Звісно, хотілося придбати абсолютно все, хоч я і розуміла, що мені не потрібно аж стільки в’язаних речей.

Але від спокуси придбати пару довгих шкарпеток по коліно я таки не втрималася. Вони мали кумедний смугастий візерунок та мордочки оленів по краю. Добре, що я взяла з собою сумку, не доведеться нести це добро в руках.

Стася теж придбала собі шкарпетки, але не такі довгі — із сніжинками та ялинками.

З кожним наступним прилавком вільного місця у моїй сумці ставало дедалі менше. Я придбала на подарунки батькам та Алі різдвяні розмальовані пряники та неймовірні ароматичні свічки з тематичним декором. Собі купила ще й ялинкову іграшку з малюнком прикрашеної центральної площі столиці. Буде мені чудова пам’ятка про цю поїздку: вішатиму її щороку на ялинку та згадуватиму свої пригоди.

Коли ми обійшли усі прилавки із найрізноманітнішими виробами, дійшла черга і до тих, що були з гарячою їжею та напоями. 

Здавалося, лише нещодавно ми їли, але блукання лабіринтом та прогулянка на свіжому повітрі пробудили у всіх неабиякий апетит. 

Біля мангалу з шашликами ми зустріли й Костю з Ромкою, які якраз стояли в черзі.

— Візьмемо перекусити? — запропонував Дамір.

— Обов’язково. Я б і слона зараз з’їла, — промовила я, потираючи замерзлі долоні.

Мороз надворі тримався, і хоч ми постійно були в русі, та я все одно встигла добряче змерзнути.

— Піду до Костика, хай замовить і нам, щоб ми не стирчали в черзі, — промовив Дамір та пішов до хлопців.