16.3

Перевзувшись та здавши ковзани, ми попрямували до найближчої кав'ярні, аби випити лате та перекусити. Хлопці пішли робити замовлення, а ми зі Стасею сіли за столик, розпашілі та усміхнені.

— Класно покаталися! — промовила вона.

— Згодна. Ех, хотіла б я мати можливість частіше відвідувати ковзанку, — замріяно промовила я.

— То переїжджай до нас, — запропонувала Стася. — Наприкінці навчального року можеш спробувати перевестися до іншого універу. Я думаю, в тебе вийде скласти різницю та успішно вступити. Є, звісно, ймовірність потрапити на курс нижче, але вона мінімальна.

Стасині слова звучали дуже звабливо. Я й сама часто думала про те, аби справді перевестися або й заново вступити саме до столиці. Все ж це й можливість бути ближче до Даміра, залишатися реальною частиною його повсякденного життя. До того ж столиця як-не-як відкриває безліч нових можливостей. Проте все було складно. У мене були свої причини залишатися в рідному місті. І я не знаю, чи зможу дати раду, аби попри них таки переїхати до іншого міста.

— Не знаю, Стась, — чесно відповіла я. — Все складно. У мене є деякі проблеми, з якими я не завжди можу впоратися сама, і мені необхідно, аби хтось постійно був поруч. Вдома в мене є мама, а тут… Дамір більшість часу знаходиться у частині, я, якщо переїду — житиму або в общазі, або на орендованому житлі. І відповідно —  надійної людини на постійній основі поруч не буде.

— Гей! А я? — обурено вигукнула вона. — Та й взагалі, можеш у мене жити! Що ми, одну кімнату на двох не поділимо?

— Дякую, Стасю, — мене розчулили її слова і я щиро всміхнулася. — Я подумаю над цим, правда.

Глибоко в душі я розуміла, що навряд чи дійсно прийму її пропозицію. Зокрема й тому, що я не хотіла нікому заважати, нав’язуватися та сідати на голову. Це було б надзвичайно зручно – жити разом зі Стасею. Але ж вона мешкає не сама, з нею ще мама, Ромчик. Навряд чи їм буде комфортна моя постійна присутність. Та й навіть це не вирішальний факт. Проблема моя від цього не розсмокчеться. І мало знайдеться людей, які готові справді допомагати мені на регулярній основі.

— А ось і ваші замовлення, леді, — Сашко поставив на стіл тацю з двома стаканчиками та кількома паперовими пакетиками.

— Що це тут? — я потягнула носом та зазирнула в пакети. — М-м-м… Пахне приголомшливо.

— А смакує як! — Стася вже витягла з пакета свою булочку та з насолодою відкусила шматочок. — Спробуй.

Дамір, Костик та Рома теж вже всілися за стіл, зі своїми стаканчиками та пакунками. Кілька хвилин ми мовчки поглинали їжу, яка справді виявилася дуже смачною. Я насолоджувалася улюбленим лате з карамельним сиропом і корицею, та дякувала собі за те, що все ж послухалася Алю та наважилася на цю поїздку.

Хай в нас з Даміром і виникли деякі непорозуміння, але ми змогли через це пройти. А на додачу я познайомилася із такими чудовими людьми, отримала безліч приємних цікавих вражень, покаталася на ковзанці, матиму купу гарних фото на згадку!

Як тільки ми втамували перший голод, за столом почалися розмови, жарти та веселі історії. Окрім того, нам потрібно було вирішити подальшу розважальну програму на решту дня. І тут виникла дружня суперечка між Костиком та Стасею:

— А я кажу, що ми можемо ще погуляти тут і показати Асі, що є в цьому центрі, — доводила йому Стася.

— Та що тут дивитися! — щиро обурювався Костик. — Ходімо краще на ярмарок, там хоч глінтвейну можна випити!

— А тобі аби щось залити в себе! — з жартівливим обуренням відповіла на це Стася.

— А тобі аби по магазинах вештатися! — не лишив її без кпини Костик, широко всміхаючись.

— Та годі вам! — я сміялася з їхньої перепалки, але вже почала переживати, як би вони взагалі тут не покусали одне одного, ось же ж – зійшлися характери. — Я пропоную ще трохи погуляти тут, хай Стася покаже, що хотіла, а тоді підемо на ярмарок. Згода?

Костя щось пробурмотів нерозбірливо, а Стася показала йому язика. Решта компанії погодилася з цим планом. Тож, віднісши сміття й таці, ми рушили далі розважальним центром гуляти та роздивлятися новорічні локації.