15.1

Відповіді на свої питання я отримала доволі скоро.  Все ж таки вибравшись з ліжка, ми швидко навели лад в кімнаті: зібрали диван, поскладали постіль, ковдру та подушки.

Хлопці позбирали сміття зі столу в один великий пакет та відправили невдачливого Костика,  який програв жереб, виносити його до сміттєвого баку на вулицю, разом із рештою пакетів, що були на кухні.

Той дуже довго бубонів і жалівся на несправедливість долі, та все ж пішов, під дружні жарти та кпини. Я посміхнулася і хитнула головою. Йому б не у військовій академії навчатись, а десь на сцені виступати. І бажано не лише з акробатичною програмою, а й з гуморесками та веселими сценками. В Костику явно живе талановитий комедійний актор.

Коли з прибиранням було завершено, ми по черзі пішли вмиватися та їсти. З Даміром ми нерозлучно всюди ходили разом, що мене неабияк тішило.

І ось нарешті увійшовши до кухні, на якій ще було двоє хлопців, які пили каву, Анжеліка та Настя, — ми попали під гнівний погляд останньої.

Вона впевненим кроком рушила до нас, прихопивши щось зі столу. І коли підійшла, демонстративно підняла перед нашими обличчями кутовий шматочок блискучого упакування.

— Знайшла сюрприз у ванній зранку, — уїдливо промовила вона. — Якщо ви знаходитесь в чужому домі, прибирайте за собою ретельніше.

Вона сунула цей шматок Дамірові в руку, кинула на мене насмішкуватий погляд та вийшла з кухні, пройшовши між нами. 

Мені було страшенно ніяково і соромно.  Навіть не  стільки через те, шо ми не забрали з ванної все сміття і хтось його знайшов, одразу зрозумівши з-під чого це, скільки через те, наскільки демонстративно й привселюдно Настя на це вказала.

Присутні хлопці та Анжеліка, які досі перебували в кухні незворушно пили каву, ніби й не звернувши уваги на сцену, яка щойно відбулася. Звісно, вони все чули й бачили, просто їм вистачило такту промовчати і не подавати вигляду. 

І все одно я впала в деяке заціпеніння, так і стоячи на порозі, а Дамір тим часом абсолютно спокійно пройшов далі, потягнувши мене за собою, і викинув знахідку до порожнього смітника.

— Не зважай, — тихо промовив він мені. — Мабуть, не з тієї ноги встала.

На цьому він, вочевидь, вважав цю ситуацію вичерпаною.

Ми приготували собі каву та сіли за стіл, наклавши в тарілкипотроху різних смаколиків, що залишилися з вечора.

Костя якраз вже встиг повернутися з вулиці, на щастя, пропустивши огидну сцену з Настею. Він доєднався до нас, безперестанку балакаючи про щось із Даміром.

Я ж відсторонено їла та думала, що мені дуже важко зрозуміти цю дівчину. Та й взагалі: те, як мені вчинити в цій ситуації. Хай Дамір відреагував дуже легко і, схоже, одразу це відпустив, але мені воно муляло, і я не могла позбутися нав’язливої думки, шо маю щось зробити: чи вибачитися, чи ще щось. 

Роздумуючи над цим, я все ж дійшла висновку, що перед Настею вибачатися не стану. Вона що вчора, що сьогодні була дуже груба по відношенню до мене, і навряд чи мучиться докорами сумління так само, як я. А я ж не зробила нічого поганого: звичайна неуважність, з кожним може трапитися. 

І впевнена: якби сама опинилася в схожій ситуації, мені б вистачило такту просто мовчки викинути, не змушуючи людей ніяковіти, та не влаштовувати бридких привселюдних сцен.

Проте, думаю, варто все ж перепросити в Анжеліки за незручності, які могли виникнути через нас. Адже, це й її квартира також.

Дівчина сиділа досі повільно п'ючи каву та гортала телефон, усміхаючись в екран.

— Анжеліко, — тихо промовила я, звертаючи на неї свою увагу. 

Вона відірвала погляд від екрану та очікувально глянула на мене.

— Хочу перепросити, якщо через нас виникли якісь незручності,  — я відчула, що знову починаю червоніти, але намагалась говорити твердо й з гідністю, аби не робити з себе якесь нещасне теля.

— Та все в порядку, не зважай, — легко відмахнулася вона від мене, весело додавши: — В нас часто тут студентські туси, тож повір — ви ще дуже чемні. Та й поприбирали за собою.

Дівчина всміхнулася і знову повернулася до гортання смартфону, вочевидь, вважаючи питання вичерпаним. Я ж, заспокоївшись від її відповіді, помила за собою чашку з-під кави та знову сіла біля Даміра, теж діставши свій телефон. Вчора ми з ним домовилися, що після обіду зустрінемося в центрі зі Стасею та компанією. Тож зараз я якраз вирішила написати Стасі та уточнити деталі.

Коли зі сніданком було завершено, ми зібрали речі, які, на щастя — зменшилися втричі, після усіх спустошених банок з консервацією та інших з’їдених припасів, і нарешті покинули цей непривітний дім.

Настя, на мою превелику радість, лише буркнула на прощання: «До побачення»  і зникла в своїй кімнаті. А ми з Даміром та Костиком вийшли на свіже морозне повітря та рушили в бік метро. Я вдихнула на повні груди і відчула, як настрій мій стрімко повзе вгору. Відчуваю: сьогоднішній день принесе незабутні щасливі враження!