Розділ 15

Прокидалася я неохоче, не бажаючи виринати з такого солодкого, приємного сну в обіймах Даміра. Та навколо вже був звичний галас та активний рух, тому довелося розплющувати очі та поволі розпочинати новий день.

Хлопці, скупчившись біля одного з крісел, дивилися щось на телефоні і сміялися, вочевидь, намагаючись робити це якомога тихіше. Я, звісно, була вдячна їм за цю спробу потурбуватися про наш сон, хай вона і була провальною. Бо навіть приглушений сміх п’яти дорослих хлопців все одно був доволі чутним. 

— Доброго ранку, — тихо промовив Дамір, цілуючи мене в ніс.

Як же я мліла від таких його жестів. Задоволено замруживши очі, я ткнулася носом йому в шию та вдихнула до болю знайомий та улюблений запах, ледве не замуркотівши.

Дамір судомно зітхнув та притис мене рукою до себе, міцніше обіймаючи. Наше вовтузіння не залишилося поза увагою компанії, тому що за мить почувся вигук Костика:

— О, прокинулися вже! — і удавано обурене: — Агов, ви ж не самі в кімнаті!

Від його слів я зачервонілася та ще більше заховала обличчя. Дамір натомість  не став ніяковіти, злегка підвівся та кинув в друга подушкою. Я теж піднялася на ліктях, спостерігаючи за дружньою перепалкою.

Костик, не очікуючи такої підстави від Даміра, не втримався на бильці крісла і завалився на підлогу, ногами догори.

В кімнаті здійнявся такий регіт, що ледве вуха не заклало. У мене й в самої мимоволі вилетів смішок, хоча я й затулила рота рукою. Як би не було смішно, а хлопцю мабуть все ж боляче, а ну: гепнутися спиною на підлогу.

— Ти чого, блін?! — ображено вигукнув Костик, визираючи з-за крісла. — Що це за напад з самого ранку?

— А нічого  мені змушувати Асю ніяковіти, — весело промовив Дамір. — Сам винен!

І якби він не казав останньої фрази, мабуть, цим би все й завершилося. Але Костик, який щойно було перевів на мене погляд і розтулив рот, вочевидь, бажаючи вибачитись, — зиркнув на Даміра та різко вскочив, запульнувши в нього у відповідь тією ж подушкою.

Решта компанії не могла зупинитися зі сміху, спостерігаючи за цим боєм. Я ж поспішила забратися далі, аби не попасти під черговий кидок. Хлопці дуріли, аж поки двері кімнати не відчинилися, і в них не увійшла Настя, насуплено поглядаючи на всіх.

— Що ви тут за безлад влаштували? — невдоволено гаркнула вона. — Щоб привели кімнату Анжеліки в порядок!

Не скажу, що тут був аж такий безлад: кілька подушок розкидано, ковдра на підлозі і вчорашній стіл , який відсунули у куточок з рештками сміття типу серветок та паперових стаканчиків. Але ж йшлося, мабуть, саме про веселощі хлопців, тож я не розуміла, чого це вона раптом вз’їлася. Нічого катастрофічного вони не зробили.

Схоже, в когось кепський настрій з самого ранку. Цікаво, чого б це.

— Єс, мем! — Костик тим часом безапеляційно згодився з Настею і, приклавши руку до голови, випростався на колінах, як був, на дивані. — Соррі, мем!

Хлопці ледве стримували сміх, кумедно пирхаючи, а Настя звела до неба очі та невдоволенно цокнувши язиком промовила:

— Якщо хто хоче снідати і каву, на кухні залишки вчорашнього бенкету, — і,  зиркнувши на мене додала: — У нас самообслуга! Служниці у відпустці.

Я помітила, як погляд її вчепився в напис на моїй футболці і очі її звузилися.

Коли за Настею захлопнулися двері, хлопці все ж не витримали та розсміялися. А я все ніяк не могла втямити: що вона мала на увазі своєю останньою фразою? І чому при цьому дивилася саме на мене?