14.2

Дамір і Настя витягли папірець з іншого карнавального капелюха — яскравої пухнастої панамки з котячими вухами, — і взялися читати завдання. У Даміра широко розплющилися очі від прочитаного, а Настя задоволено й хижо всміхнулася.

Намагаючись не видати нервового напруження і не соватися на дивані, я дивилася на імпровізовану сцену, очікуючи на «виставу».

Якийсь час Дамір з Настею тупцювали на сцені, вочевидь, намагаючись зрозуміти як правильно відтворити загадане слово.

Дамір став рівно, осмикнувши комір сорочки та рукава. Настя ж тим часом прийняла звабливу позу, починаючи крутити стегнами і стріляти очима.

Друзі навперебій вигукували різні версії, і далеко не всі з них були пристойними. Я відчувала, як у мене починають палати щоки  і вуха, та вперто дивилася далі, намагаючись тримати обличчя та якомога швидше розгадати загадане слово.

Настя тим часом опустилася на коліна та почала крокувати до Даміра, повільно і звабливо. Він же удав, ніби щось вдягає на себе.

Одразу ж посипалися версії:

— Собака на вигулі!

— Дресирувальник! 

— Кінолог!

— Пантера та мисливець!

Дамір лише заперечно хитав головою, даючи зрозуміти, що усі вони хибні, і дещо незграбно продовжував показувати далі рухи, які поки що важко було зрозуміти. Настя крокувала на колінах, обходячи його по колу та обтираючись об нього головою, мов кішка.

— Кішка і господар! — вигукнув Костик, лише на мить випередивши мене.

Дамір знову похитав головою та сів навпочіпки. Настя зупинилася перед ним, і почала тертися головою об коліно, а тоді поставила на нього руки та потягнулася носом до його обличчя. 

У мене мимоволі нервово смикнувся краєчок губ. Дамір тим часом зображав щось руками, приставляючи їх до різних частин її тіла, заглядав у вуха, ніс, очі. Підняв руку та зазирнув під неї.

— На прийомі у ветеринара! — вигукнула я.

Дамір задоволено кивнув та різко підвівся, не зважаючи на те, що руки Насті досі були на його коліні. Вона похитнулася, і ледь не впала, спершись рукою об підлогу. Я не стримала легкої ухмилки, хоч і була схильна до насмішок над іншими. Але Настя мене відверто дістала. Вона ж, підвівшись зиркнула на мене, подарувавши мені злегка примружений погляд.

Розумію, дорогенька, але я теж вмію грати в ігри. 

Дамір повернувся на місце і весело прошепотів: 

— Оце так завдання трапилося! Думав ніхто не здогадається! 

Він притис мене, поцілувавши в скроню.

— Розумниця, Асьон.

Я повернулася до нього, всміхнулася та подарувала короткий поцілунок.

— Ти дуже добре впорався!

Так, обмінюючись незначними фразами, доторками та поцілунками ми й провели цей вечір. Гра в крокодила теж невдовзі  завершилася, і зрештою, всі повтомлювалися та вирішили розходитися. Більшість, як виявилося, мешкали неподалік, але деякі залишалися ночувати у дівчат. Звісно, в їх число входили й ми з Даміром, а також Костик і ще кілька хлопців, які були без пар. 

Анжеліка ночувала з Настею у її кімнаті, а решта зайняли диван, розкладні крісла  та частину підлоги. 

Хлопці чемно дозволили нам з Даміром лягти на дивані, а самі полягали хто де.

Мені ж хотілося трохи продовжити цей вечір і провести з Даміром ще дрібку часу. Тому, коли всі вже ніби повлягалися, я прошепотіла йому ледве чутно:

— Як щодо того, аби освіжитися разом? Якщо вже минулого разу ти все пропустив?