12.1

Час, проведений у душі, допоміг мені освіжити не лише тіло, а й голову. Події останніх кількох днів пролітали в голові, миготячи яскравими картинками. Це допомагало зокрема й дещо впорядкувати власні емоції та не накручувати себе занадто сильно.

Стільки всього встигло відбутися за цей час… Здавалося, що від мого приїзду сюди минав не другий день, а другий тиждень.

Я не могла позбутися відчуття, що наші стосунки з Даміром вже ніколи не стануть такими, як були раніше. В який момент це відбулося? Адже ж я мала помітити.

Нічого не пророкувало тієї кризи, яку ми проживали зараз. Хоча, може, Дамір її й тепер не помічає. «Як і тебе», — уїдливо додав внутрішній голос. Мені дуже хотілося його заткнути, проте я не могла не визнати його рації…

Уся ця поїздка мала бути чарівною казкою, а стала схожою на страшний сон…

Я підставила обличчя воді, відчуваючи, як струмені врізаються в шкіру, стікаючи далі тілом та огортаючи його, ніби тоненька шовкова тканина.

Дамір так і не прийшов. Не знаю, що стало тому виною: його байдужість, забудькуватість чи, можливо, надмірне захоплення грою, але зрештою це й не було важливим… З якої б причини це не сталося, було зрозуміло одне: я вже не посідаю в його житті таке важливе місце, як колись.

З душу я вилізла, маючи твердий намір негайно поговорити з Даміром та з'ясувати все, що зараз відбувається між нами. Тягнути більше не можна, інакше я сама себе з'їм цими сумнівами і самонакрутами.

Підсушивши волосся рушником, я одразу ж перевдягнулася у святкову сукню. Зробила легкий макіяж, та рушила на вихід з ванни. Думаю, якщо я залишу свою сумку на кухні десь у куточку, вона нікому не заважатиме. Йти в кімнату до Насті та знову спостерігати претензію на її обличчі мені геть не хотілося.

Та, схоже, доля чи то мала жахливе почуття гумору, чи то вирішила розважитися за рахунок моєї поїздки, але здійснитися моїм планам не судилося. 

Щойно я відчинила двері та роззирнулася кімнатою, в якій перебувала вся компанія, мені різко захотілося зачинити їх і піти з цього місця кудись подалі.

Схоже, Насті було мало «дурощів» на кухні з Даміром — вона вирішила «подуркувати» ще й тут, всівшись йому на коліна. А найобразливіше, що самому Даміру це, вочевидь, зовсім не заважало.

Всередині мене почала закипати злість, і я розуміла, що, можливо, зараз вчиняю не надто мудро, але втриматися я не могла. 

— Я вам, випадково, не заважаю? — промовила я неголосно, підійшовши впритул.

Виставляти себе на посміховисько та робити огидні демонстративні сцени мені не хотілося. 

Настя підвела на мене очі, які так і сочилися отрутою та уїдливою відповіддю: «Добре, що ти сама здогадалася, тепер звали в захід сонця». 

У мене більше не було жодних сумнівів щодо її намірів стосовно Даміра. Цей момент ніби протверезив мене, допомагаючи глянути на ситуацію більш об'єктивно та без жодних ілюзій. Вона відверто загравала до нього, а він, зі свого боку, заохочував це відсутністю нормальної реакції на подібні жести.

— Ась, ти чого? — на обличчі Даміра відбилося щире, глибоке спантеличення.

Невже він дійсно не розуміє? Та це ж напевно не сама я помічаю, на нас вже й друзі його почали коситися. 

— Я? Та нічого. Думала ось присісти своєму хлопцеві на коліна, але в нього вже зайнято!

Дамір опустив погляд на ноги, і ніби тільки зараз усвідомив, як збоку виглядає те, що на ньому сидить Настя. Він подивився на мене збентежено і дещо перелякано та різко підвівся, від чого Настя ледве не впала, невдоволено цокнувши язиком.

Я ж розвернулася та пішла на вихід з кімнати. В мене не було жодного бажання там залишатися та спостерігати Настіну фізіономію. А Дамір… Ну, подивимося, чи вважатиме він за потрібне вийти слідом за мною.