Розділ 21

Розділ 21

У повітрі вітальні явно відчувалася напруженість, через яку неможливо було нормально дихати. Я зі зітханням оглянула всіх присутніх і пораділа, що Марк залишився в кімнаті дивитися мультик.

Вітчим із першої хвилини поставився до Князєва доброзичливо. Простягнув йому долоню, і вони чемно представилися. Але мати...

Пройшла повз них бульдозером і тілом "розірвала" тісне рукостискання. Ще й фиркнула щось собі під ніс. Напевно лайка на адресу Князєва. А потім весь її незрозумілий гнів випарувався під натиском ураганчика під ім'ям Марк.

Тепер же матуся більше не соромилася ховати явне невдоволення. Воно читалося і по викривленому обличчю, і по погляду, сповненому єхидства. Та що не так?!

Я ж і слова поганого не говорила про Ріната. Та я взагалі про нього майже нічого й ніколи не говорила!

Бідний Князєв кілька разів намагався почати розмову, але одразу наштовхувався на суворий погляд моєї матері й замовкав. А я розуміла, що його терпіння не залізне, та й Князєв не та людина, яка мовчатиме, поки його методично втоптують у багнюку. 

— Ірино Миколаївно, говоріть уже прямо, у чому моя провина?

І, звісно, моя мати не стала грати в загадки, вихлюпнула все, що кипіло в ній відтоді, як вони переступили поріг будинку:

— А ти що думаєш, я сліпа і не бачу, через кого моя дочка зараз перебуває під ударом?!

Якщо чесно, то ні я, ні Рінат, нічого не зрозуміли. Ми переглянулися, після чого я так само вперлася в матусю запитальним поглядом.

— Він ще й невинного з себе корчить, тьху!

— Мамо! — не витримала я і прикрикнула на неї. — Та що не так? Чому ти насупилася? Рінат не винен у...

— Не винен?! А з чиєї ж ініціативи тебе перевели в прибиральниці? Та в моєї дівчинки червоний диплом із відзнакою! І досвід роботи такий, що секретар Диявола позаздрив би. А ти її в прибиральниці?!

Кіра... ну... зараза! Я ж мамі ні словом, ні натяком не поділилася. Мовчала і брехала, що в мене гарна посада. Ну, загалом, так пізніше й сталося.

— Мамо, та ти все не так зрозуміла...

Але хіба мою невгамовну матір можна було переконати? Вітчим винувато посміхнувся мені і прошепотів губами: "різко зупинити вантажівку на великій швидкості неможливо". Так, дуже вдале порівняння. Досі задаюся питанням: як він, стриманий і неконфліктний чоловік, міг зійтися з моєю матір'ю, яка миттєво спалахувала сірником.

Я бачила по викривленому обличчю Ріната, що він усіма силами бореться із собою, щоб не ляпнути зайвого. І навіть до болю губу прикусила, коли він розкрив рота.

— Давайте, все ж таки, заспокоїмося і залишимо образи на потім. Просто зараз є проблеми серйозніші, ніж колишня посада Асі.

— Мамо, та я вже давно помічник Ріната Аркадійовича... — побачила, як Рінат стиснув долоню в кулак, напевно пропонуючи мені тим самим помовчати.

Гаразд, замовкла. Він має рацію, зараз потрібно вирішити, що робити з погрозами біоматері Марка, а решта — дурниці, які не варті нашого дорогоцінного часу.

— Я вчора зв'язався зі своїм адвокатом і ось список документів, які потрібні йому "ще вчора".

Рінат простягнув мені блокнот, але мати одразу вирвала його і пробіглася по записах очима. Кивала на кожен пункт і щось бурчала собі під ніс.

— Документи всі є. Ніхто не займався, боронь боже, купівлею дитини.

Говорячи це, мама зиркнула на мене з явним докором у погляді. Так, якби вона тоді не втрутилася... страшно подумати, яку я могла зробити помилку.

— І в нас навіть є копія відмови тієї недоумкуватої. Я сподіваюся, Асю, документи зберігалися не в тій кімнаті, яка має вигляд, як після потопу?

І знову докір, на що я могла лише закотити очі. Хоч у чомусь пощастило! Тумба з документами стояла в іншій кімнаті й не постраждала.

Обговоривши деякі дрібниці, матуся засобиралася і, поки вітчим прощався з Рінатом, пішла по-англійськи.

Нарешті, батьки поїхали, і Рінат одразу полегшено видихнув. А потім насупився і почав барабанити пальцем по шраму на підборідді. Мабуть, не так він уявляв собі їхню першу зустріч. І вже явно не був готовий до відвертого презирства. Та я й сама, якщо чесно, не очікувала від мами такої поведінки.

— Любимка, — я сіла біля Князєва і притиснулася до його боку, — з моєю мамою важко знайти спільну мову. Навіть мені часом важко... але...

Рінат встромився в мене пильним поглядом, від якого збилося дихання. Як і загубилася нитка розмови. Чому його зіниця раптом стала чорнішою за ніч?

Ще секунду тому я сиділа, а тепер мене нахабно поклали на диван і притиснули до нього сильним тілом.

— Любимка, значить, — прошепотів він у губи, і я, кивнувши, залюбки потягнулася до звабливих вуст...

— Мамо, мамо! Я пити хочу!

Рінат підскочив із дивана за мікросекунду, я лише встигла відчути на губах його невагомий поцілунок. І теж піднялася, навіть проворчала лайку під ніс. У слух же проворкувала:

— Звісно, сонечко. Ходімо на кухню.

За мною, як по команді, потягнулися одразу кілька пар ніг. Я розвернулася якраз вчасно, коли двоє любих чоловіків "застрягли" у дверному отворі й жартівливо штовхали одне одного, аби першим потрапити на кухню. Ну як тут не розсміятися і не розчулитися?!

— Я маленький, мені першому треба! — надув губи син, але й Рінат не відставав:

— А я старий, мені теж треба!

— Ви ще побийтеся за воду, — сміючись, поставила дві склянки на стіл.

Марк вивернувся і першим підскочив до столу, але випив буквально кілька ковтків.

Рінат же з жадібністю спустошив усю склянку. І при цьому, його очі, що горіли хіттю, утримували мою увагу. Натякали і спокушали неминучим спекотним продовженням. 

Здається, тепер води слід випити і мені...

— Коли ми підемо гуляти? — син розірвав незручну мить.

Я одразу знітилася, і вся радість зійшла з обличчя. Але перш ніж я встигла придумати виправдання, синок схрестив ручки на грудях і надув щоки. Він усе зрозумів, адже побачила в його наївних дитячих оченятах докір і важко зітхнула. Він ткнув у мене пальчиком: