Розділ 20

Розділ 20

— Звичайно, законно! — скипіла Ася гнівом. — Так, спочатку моя лікарка пропонувала оформити все так, ніби я народила Марка, і я навіть погоджувалася на її умови, але потім втрутилася мати. Та й я через деякий час зрозуміла, яку помилку ледь не зробила. Але все одно, хоч за документами все чисто, ми декого підкупили заради того, щоб прискорити процес усиновлення. Вони ж і порадили мені вийти заміж, щоб у опіки було більше підстав дати мені згоду якомога раніше.

Гаразд, із цим розібралися. Він кивнув і з гіркотою уточнив у коханої:

— А ти в курсі, що Іваницький, імовірно, і є батько Марка?

Ася втупилася на нього, ніби побачила вперше. Заперечно хитнула головою і насупилася сильніше. Не повірила, але факти вперта штука. Якщо інформацію зміг знайти Ромка, то й іншим не складе труднощів. Просто дивно, що всі ці п'ять років Ася й гадки не мала, чийого сина виховувала.

— Повір мені, у тієї дівиці був із ним роман, а потім Іваницький її кинув, щойно дізнався про вагітність. Далі результат ти знаєш.

— Ні... не може бути, — Ася продовжувала заперечувати очевидне.

Але, правду кажучи, Марк і Іваницький — одне обличчя. І Рінат, смішно сказати, вже думав у цьому напрямку, коли ще не знав усієї правди. До Асі повільно почало доходити:

— Тоді... навіщо це все? Навіщо вона повернулася через п'ять років і розповіла Андрію про сина? Адже Марк їм не потрібен, так? — тихо запитала крихітка, а Рінат із зітханням кивнув.

Може, і не потрібен, але колесо вже запустилося... І ті тварюки зроблять усе, щоб якомога більше попити крові, перш ніж отримають своє. І навіть отримавши бажане, не відстануть так просто. Отже, залишається тільки один варіант — судитися. Але і в цьому випадку було стільки підводних каменів...

— Бачиш, у чому заковика. Якщо наш адвокат надасть суду відмову від Марка його біоматір'ю, у гру може вступити Іваницький, як план "Б". А там призначать тест ДНК і, як варіант, мужик наполягатиме на тому, щоб дитину залишили з ним.

— Він так не зробить, адже Марк йому не потрібен! — різко вигукнула Ася, адже досі не бажала приймати гірку правду. — У курортному містечку багато свідків, та хоч наші сусіди, вони можуть підтвердити, що Андрій не цікавився дитиною і не брав участі в її вихованні!

— Зробить, Ася. І прикол у тому, що ти все одно залишишся матір'ю за документами. А наступний крок Іваницького — він подасть на аліменти. І враховуючи твою зарплату в холдингу, сама порахуй, скільки халявних грошей він отримуватиме щомісяця.

Ася голосно розсміялася, певно, вважаючи його слова маячнею. Та й Рінат би не проти посміятися, але поки що напрошувався тільки такий висновок. Нехай дурний, але не варто його списувати з рахунків.

І, знову ж таки, все це лише вершина айсберга. Не зрозуміло, хто стоїть за цією парочкою і які цілі переслідує.

— Якась безглузда маячня, — Ася відмахувалася від його слів, як від надокучливих комарів.

Якби могла, прихлопнула б без жалю. Але, на жаль. Принаймні, хто б не допомагав біоматері та Іваницькому, у Ріната теж є козирі в рукаві. 

— У моєї сім'ї надійний адвокат, який не програв ще жодної справи. Зв'яжуся з ним і опишу йому ситуацію. Мені потрібні будуть документи на усиновлення та ПІБ лікарів, які чергували тієї ночі. А також ПІБ усіх, хто хоч якось брав участь у твоїй справі.

— Я все дам, але... Ти думаєш, справа реально дійде до суду?

— Не знаю, — він знизав плечима, — але підстрахуватися потрібно.

Грошей він їм не дасть і розтоптати парочку в суді не складе проблем. Але не погано б розуміти, з яким ворогом вони мають справу насправді! Невже з батьком? Що ж, час відвідати родича і поговорити з ним по душах.

Не хотілося б йому вірити, що батько міг піти на крайні міри просто для того, щоб одружити Ріната з вигідною йому партією. Та хіба його власний шлюб не показник того, що програма з примусом не працює? А якщо і працює, то з лагами і помилками в коді.

Князєв усе міг зрозуміти, але невже батько не парився з приводу публічного приниження? Не погано б попередити про це кохану:

— І ще, Ась. Краще ні тобі, ні Марку, нікуди не виходити найближчими днями.

Вона зрозуміла Князєва навіть без пояснень: полізла в кишеню і дістала телефон. Хоч би як йому хотілося приховати цю частину від малої, але від правди, на жаль, нікуди не дітися.

***

Щось мало бути в мережі, якщо Князєв заборонив нам виходити. Але перш, ніж я встигла "погуглити", зайшла в повідомлення. Мені ж учора хтось написав у телеграм! Мене хотіли попередити?

Підозри підтвердилися:

"Асю, це Людмила Іванівна Бойко. Я в курсі, що ти переїхала до столиці, але, дівчинко, будь обережна, бо до мене прийшла Яна, це рідна мати твого сина. Вона погрожувала мені в'язницею за те, що я продала тобі хлопчика. А коли я стала виганяти її, то натякнула мені, що їм в цій непростій справі допомагає впливова людина . Навіть намагалася викупити свою відмову за великі гроші, але я ж не дурна так себе підставляти. І, напевно, не розраховуй на допомогу місцевих, бо тепер кожен собака думає, ніби ти вкрала дитину".

І добре мене облили помиями, але...

— О, ні... мама... — проревіла я в розпачі, поки тремтячими пальцями набирала її номер телефону.

Смарт задзвенів перш, ніж я встигла набрати цифри. Дзвонила матуся!

— Мамо? З тобою все гаразд?

— Асю, з тобою все гаразд? — заговорили з нею в один голос.

Я одразу помітила запитання в очах Ріната і губами прошепотіла йому: "потім поясню".

— Ми із Сергієм уже в поїзді, тож скоро будемо в тебе, — твердо заговорила вона тоном, що не терпить заперечень. — Та погань уже дісталася до тебе? Напевно дісталася, коза. І дарма ти мене зупинив, я б тій хамці все волосся повисмикувала за доньку й онука.

Я не знала, плакати мені чи сміятися. Але була рада, що вони з вітчимом повернуться хоча б на якийсь час у столицю від гнилих поглядів і пересудів людей. Але матуся, їй тільки дай руку, вона по лікоть відкусить. А ось вітчим найдобрішої душі людина, на нього і полетять усі шишки, як на того, хто народився і виріс у тому містечку.