Розділ 18

Розділ 18

— Переїжджай із Марком до мене.

Ми валялися на дивані в кабінеті, і я ліниво водила пальчиком по грудях Ріната. Адже після того, що сталося у нас буквально годину тому, мені не хотілося нічого. Навіть думати і то лінь, але я змусила себе обміркувати раптово кинуті слова Князєва. Але на цей раз Рінат не ставив мені умов, не вимагав і не наказував. Просто... попросив.

— Ні.

— Чому ні? — запитання з образою в голосі.

Зітхнувши, трохи підвелася на лікті й вдивилася у все ще затягнуті серпанком очі чоловіка. Навіть після моєї дивної відмови там не було докору.

Мені не хотілося після казкового моменту заглиблюватися в серйозну розмову. Але Рінат чекав на відповідь, тому довелося обійтися стандартною фразою:

— Ще не час.

— Ще не час... — Князєв спробував слова язиком, і, судячи з обличчя, що скривилося, вони йому не припали до смаку.

Думала, зараз підуть купа звинувачень або запитань, але Князєв проковтнув явну образу і притягнув мене назад до грудей. Пестив пальцями волосся, але мовчав. Не зараз... я обов'язково порозуміюся з тобою, але дай хоча б час оговтатися!

Мені досі здавалося, що все, що відбувається, — сон. А через деякий час задзвенить будильник, і я прокинуся. Непомітно для чоловіка вщипнула себе, хоча й так знала, що все реально. Ми, нарешті, позбулися вантажу минулого і рішуче зробили крок у майбутнє! Яке все ще залишалося надто туманним. І знову, аби не заганятися проблемами, переключилася на погладжування Ріната. Його очі невідривно стежили за мною, а я тонула в їхній щирій ніжності. Почула раптом, як збилося моє дихання, і вже потягнулася по поцілунок...

Дзвінок телефону обірвав романтичний настрій, Князєв із огидним скрипом зубів прийняв виклик.

На жаль, усамітнення тривало недовго... Терміни, що горять, і Роман Михайлович, усе ж таки, не дали нам із Князєвим полінуватися і поніжитися в обіймах. До кінця робочого дня ми хоч і не контактували, але часом, коли Князєв проходив повз, я ловила на собі його відверто палкі погляди. Він усе ще давав мені зрозуміти, що цього разу ніхто з нас не замне і не забуде того, що сталося. Без варіантів.

Після роботи Рінат підвіз мене додому, але біля під'їзду, перш ніж я встигла вийти, схопив мене за руку. Знову поставив провокаційне запитання:

— То чому не час?

От упертий! Була б його воля, навіть без речей би нас перевіз. Просто тому, що занадто нетерплячий.

— Якби йшлося тільки про мене, — я зітхнула, і Князєв уловив мої побоювання:

— Ти боїшся, що я не прийму Марка або що він мене не сприйме?

— І те, й інше, — випалила з гіркотою, але Рінат не образився:

— Тоді давай проводити більше часу втрьох: після роботи, на вихідних. Куди ви зазвичай ходите на прогулянки?

— На прогулянки... — сказала і задумалася, — я вже й забула, що це таке. Раніше через Маслова вихідні в мене були рідкісними і, коли з'являлася можливість, ми дуріли разом із сином удома. Якщо часу було більше, то ходили в парк, у кіно на мультик або в кафе. Марку подобається шоколадне морозиво і машинки. У столиці, якщо чесно, я ще не встигла з ним ніде побувати. Ну крім парку, куди його насильно привів Іваницький...

Настала черга важко зітхати Князєва. Він до неприємного хрускоту стиснув у кулаці кермо, а потім різко втупився на мене.

— Хоч би як я критикував виродка Маслова, але сам не кращий за нього в плані вихідних. Нічого, ми обов'язково надолужимо згаяне. Перекладу більшу частину своєї роботи на плечі Ромки, нехай паше на благо холдингу.

Не знаю чому, але стало раптом смішно, і я не змогла стримати регот. Здається, особистого життя в Романа Михайловича, на найближчий час, не передбачається. І швидко порозумілася, поки Рінат не сприйняв мій сміх на свій рахунок:

— Бідний Роман Михайлович... — випалила крізь сльози і помітила хитрий погляд Князєва.

— Може хоч слави бабія нарешті позбудеться.

Жарти жартами, але перш ніж я пішла, Рінат наполіг, щоб завтра після роботи ми разом забрали Марка. Ну і сходили, наприклад, у кафе. Синові я не ризикнула нічого говорити або обіцяти, оскільки все ще не була впевнена в Князєві. Точніше, я сумнівалася, що він реально залишить роботу заради відвідування кафешки. Скільки там Рінат говорив коштує хвилина його часу? Побоялася навіть приблизно підраховувати можливі збитки!

***

У офіціанта, що пройшов повз, замовила для себе ще горнятко кави. Яку за останню годину? Третю? Здається, на мене сьогодні чекає незабутня безсонна ніч! Причому, далеко не в романтичному ключі...

Я відверто нудьгувала, адже всю увагу сина перетягнув на себе Рінат. Ми з ним і, справді, забрали ввечері Марка із садочка. Син із якимось дивним завзяттям підстрибом прибіг до Князєва і привітався. А пізніше, коли ми вийшли з садка, навіть дав йому свою долоню і йшов із Рінатом за ручку. Не зі мною!

Ну а тепер я биту годину знемагала від нудьги тільки тому, що в них "чоловічі розмови", у які дівчаткам лізти не можна.

 Поки Марк базікав без угаву, скоса подивилася на Князєва і усміхнулася про себе. Думаю, він не розумів і половини дурної балаканини дитини. Але робив дивовижно серйозний вигляд, ніби перед ним бізнес-партнер і вони обговорюють майбутню угоду.

А Марк лише з ентузіазмом згадував друзів із садка, які тепер залишилися в минулому. Навіть не забув згадати, як одного разу поцілував Тоню в щічку, за що його потім насварила вихователька. 

Рінат слухав і кивав, навіть зрідка підтримував розмову нічого не значущими фразами.

Але скільки б я не дивилася, жодного разу на обличчі або в погляді Князєва не проскочило роздратування або втома від безперервного потоку слів дитини. Здавалося, Марк збирався розповісти Рінату ледь не все своє коротке життя за один вечір.

Але що найбільше було вражаюче: Князєву навіть жодного разу не зателефонували! Телефон підозріло мовчав уже три години, хоча раніше він у боса розривався кожні п'ять хвилин. Морально я була готова, що наші милі посиденьки можуть обірватися будь-якої хвилини, і Рінат втече в офіс. Навіть придумала кілька виправдань для сина, щоб не думав, ніби його новому другові нецікаво з нами.