Розділ 17

Розділ 17

Я сподівалася, що чоловік не впустить мене, а просто попросить папку і відішле геть. Мріям не судилося збутися.

Охоронець відчинив хвіртку і велів іти слідом. Йшла за ним, ніби мінним полем: повільно і дивлячись собі під ноги. Побоювалася зробити хибний крок, ніби від цього реально залежало моє життя.

Нервозність зросла, коли охоронець впустив мене в будинок і повів углиб коридору. Він постукав у двері й одразу відчинив їх переді мною. А наступної секунди штовхнув усередину, я буквально ввалилася в кімнату. Спритно озирнулася: ліжка немає, є диван і стіл, картини на стінах. Але де ж...

— Проходь, чого стоїш на порозі?

Я підстрибнула від несподіванки і страх потягнувся морозними колючками по хребту. Просто не очікувала, що бабця вилізе з-за занавіски і перелякає мене до чортиків.

— Клавдія Альбертівна... — я розсміялася, але більше скидалося на істерику. — Ось, Роман Михайлович велів передати докуме...

Вона махнула рукою і сіла на диван, а я відразу заткнулася.

— Та до біса ці папірці, — бабуся вперлася в мене поглядом хижака й одразу стало зрозуміло, що я тут не заради роботи.

Страх зійшов нанівець, але як же стало ніяково під її пронизливим до кістки поглядом! Мовчання затягнулося, тоді я не витримала:

— Так чого ж ви хочете?

— Я хочу, люба, щоб мій онук був щасливий. Це ж у твоїх силах, чи не так?

— Хм-м-м...

Я стала в ступор, навіть не знайшла, що їй відповісти. Ось так раз і в лоб! Бабуся щось знала, інакше б не говорила мені такого. Але як багато їй відомо? Хоча, зачекайте. Здається, у мене почав сходитися пазл!

— То це через вас мене перевели в... прибиральниці? — пробурчала з образою, а Клавдія Альбертівна лише хмикнула. — І Роман Михайлович, він теж у курсі? — Продовжувала я розмірковувати.

— Та ви ж як два вперті барани! — не стрималася і прикрикнула в серцях бабця. — Навіть коли зустрілися, зробили вигляд, що не знайомі. Але це гаразд, буває. Ти навіщо Ріната кинула шість років тому, дурне дівчисько?!

Від несподіваних звинувачень на мою адресу задихнулася від обурення, на язиці крутилися грізні слова, але я придушилася ними і закашлялася. Натрапила на той самий суворий погляд і зрозуміла, що претензії тут недоречні.

Натомість, розсердившись, кинула папку на стіл і втомлено сіла поруч із Клавдією Альбертівною. Та що за день?! Тільки вивернула душу перед Рінатом, а тепер і його бабуся примушує мене до одкровення. А я вичавлена, як лимон... немає сил повторювати історію заново.

— Клавдія Альбертівна, — почала я з важким зітханням, — ви зрозумійте, що минулого вже не повернути і не виправити. Згодна, шість років тому я вчинила не зовсім правильно, але мені тоді тільки-тільки виповнилося дев'ятнадцять! Я вступила до престижного ВНЗ на бюджет, сама, своїми силами! Я, справді, покохала Ріната, не знаючи, хто він, але... Мені тоді здавалося, що на моїх плечах лежало надто багато відповідальності і я ніяк не могла підвести мати через курортний роман. Адже матуся так пишалася, що я стала самостійною і домоглася того, чого не змогла вона у свої роки. Тому що завагітніла мною.

Я знову зітхнула, усвідомлюючи, як за кілька місяців того року моє життя перевернулося з ніг на голову. Побачити дві смужки на тесті стало гнітючим шоком. Але ще більшим потрясінням було зізнатися в цьому мамі. Я думала, вона мене приб'є... Ну, приблизно так і було. Спочатку поскандалила, але потім відійшла від первинного шоку і веліла мені перебиратися до них із вітчимом. Звісно, я все кинула, перевелася на заочне відділення і переїхала до них у провінцію.

Я не шукала Ріната, але прийшла одного разу в той готель і випадково почула від інших портьє, що дикуватий і придуркуватий хлопчина, нарешті, звільнився. А розпитувати про нього у працівників здавалося мені найбезглуздішою витівкою.

Клавдія зітхнула зі мною в унісон, ніби думки прочитала. Втішно поплескала по коліну, але знову обурилася:

— А зараз ти чому бігаєш від мого онука, як від диявола? Я думала здохну раніше, ніж ви все владнаєте між собою.

Ну точно, всі знає, ніби в Ріната в кабінеті жучок встановлений! Ну або, один нахабний павич підслуховував під дверима. Не було сенсу грати з бабусею в мовчанку:

— Так, більше немає секретів, але ми все одно не можемо бути разом із Рінатом, — сказала я з упевненістю, на що Клавдія голосно фиркнула:

— Дурниці які!

— Дурниці?! — ось тепер розлютилася я і навіть наважилася жбурнути в неї звинуваченням. — У мене є син і він не від Ріната! — чи знає стара про це?.. Адже якщо подумати, то навіщо їй чужий онук?

— Ти що думаєш, я тут в ігри граюся? Знаю я все і про дівчинку, і про хлопчика.

— Про дівчинку... — повторила папугою і зажурилася.

Миттєво сховалася за долонями, як за ширмою, і схлипнула. Та чому ж досі так боляче, ніби серце кігтями намагаються вирвати?! П'ять років минуло, а рана все ще ниє і кровоточить...

— Ох, Асю, — бабуся ласкаво поплескала мене по плечу і продовжила: — якби я не лікувалася в санаторії, то відразу б зрозуміла, що мій онук страждає через кохання. Та я б за шкірку тебе притягла до нього, ніяким би методом не знехтувала. Натомість я довірила онука зятю Аркашці і свято вірила кілька років, що раптом віднайдена любов до роботи — це нормально.

Складно було витягнути хоч щось з упертюха Ріната, але я змогла. Шкода, що пізно. Ти знаєш, знайти тебе виявилося легко. Як і розкопати правду про дітей. Уже тоді я не сумнівалася ні секунди, але витягнути і тебе, і Марка зі звичного середовища було складно. Я все підгадувала зручний момент, але то одне, то інше відбувалося. Не ображайся на стару, я хотіла як краще.

Десь у середині розповіді я втупилася на неї і тупо плескала віями. Ну, фіг з нею, з тією посадою. Але ось...

— Це ви допомогли з місцем у садочок для Марка? — вона кивнула.

— І штраф у контракті, і навіть сусіди твої, і ті танцювали під мою дудку.