Розділ 14

Розділ 14

На роботу я йшла напружена і сонна. Але внутрішньо готова до будь-яких витівок колишнього чоловіка. Не дозволю йому баламутити воду і ставити мені якісь безглузді умови! Не отримає грошей, і з Князєвим не дозволю йому переговорити. Якщо хто і має розповісти Рінату правду, то це буду я. І ніхто інший.

Дійшовши до холдингу, озирнулася, але на щастя, Іваницького не було ніде поблизу. Однак я не поспішала розслаблятися. Андрій хитра сволота, він може підстерегти Князєва де завгодно і за гроші продати мою таємницю. 

На роботі з підозрою віднесла каву в кабінет боса. Рінат або не подав виду, або справді не бачив зранку Іваницького. Якщо так... що ж він задумав насправді? Учора мені здалося, Андрій був налаштований підзаробити легких грошей і не цурався б методів. І розповісти про мене Князєву — найкращий із варіантів. Для Іваницького, зрозуміло.

Час минав, я постійно дивилася на телефон, мене гризли сумніви. Не міг же колишній чоловік просто так залягти на дно, знаючи, що на кону стоять величезні гроші. Щось тут не так! І від розуміння на душі починали шкребтися кішки. Не може бути все так гладко!

Однак і протягом дня Андрій так і не з'явився. Але, ще ж не вечір, не розслабляйся завчасно, Ася. Не дозволяй ситуації взяти над тобою і над емоціями гору.

За десять хвилин до кінця робочого дня в кабінет без стуку увірвався Князєв старший. Щойно побачивши мене, презирливо вигукнув:

— Пішла геть, у мене розмова до сина!

Рінат кинув на батька суворий погляд, а потім послав мені посмішку, в якій було приховане вибачення:

— На сьогодні можеш бути вільна, — спокійно вимовив Рінат, — іди додому, а я ще попрацюю в офісі.

Помітила, що Князєв старший тримав у руці якийсь документ. Вирішивши, що в них будуть питання щодо проектів, не стала заважати чоловікам і пішла відразу в садок до сина. Якщо вже так вийшло, заберу Марка раніше. Побалую його походом у кафе-морозиво, він давно просився поїсти шоколадне морозиво. А мені банально хотілося відволіктися від згубної теми Андрія з Рінатом і провести час із сином. Тільки от проблеми не збиралися покидати мене просто так:

— А Марка забрали ще в обід, — приголомшила мене вихователька.

Я недовірливо подивилася на неї, вважаючи, що жарт вийшов недоречним. Але жінка теж насупилася, коли зловила мій здивований погляд.

— Хто? — у мене в грудях зародилося недобре передчуття, і вихователька його підтвердила:

— Батько Марка.

— Та який, до біса, батько? — я кричала, наплювавши на мораль та етику. — Як ви могли віддати дитину, не порадившись зі мною? У чужі руки!

— Але він показав мені паспорт і документ про шлюб, — дивувалася жінка, — і Марк його впізнав...

Звичайно ж, він його впізнав! Андрій постійно крутився біля нас із сином, я говорила Марку, що це наш із бабусею знайомий, якому можна вірити. Краще б сказала, щоб тримався від дядька подалі...

Усе дивилася на виховательку і на язиці крутилося багато лайки для неї. Але, на жаль, не було часу сваритися й ставити на місце нахабну жінку, кулею вискочила із садочка й насамперед набрала номер Андрія. Сволота, та як він посмів викрасти мою дитину?! Це найнижчий вчинок, який він тільки міг зробити. Та краще б уже мені дав ляпаса або вдарив, але не втягував у свої брудні ігри Марка!

Телефон виявився вимкненим, і я відчутно запанікувала, не знала, що робити, куди тепер іти. Руки тремтіли так сильно, що ледь не впустила телефон. Йти в поліцію? Але Іваницький не позбавлений батьківських прав, у мене навіть заяву не приймуть.

Зрештою я зневірилася настільки, що знову повернулася в холдинг. Зі сльозами на очах нахабно увірвалася в кабінет і проридала з ходу:

— Рінате, допоможи, Марка викрали! Я не знаю, що мені робити!

Паніка і розпач хвилями билися всередині, але я все одно зробила те, чого ніколи б не вчинила, коли була при здоровому глузді: я впала перед босом на коліна. Розридалася при ньому так гірко, що сльози миттю затьмарили погляд. Була вже морально готова повзати й благати, навіть цілувати ноги, аби Князєв якимось чином знайшов Андрія, а разом із ним і Марка. Через мутні сльози в очах я не побачила реакцію Князєва, але він довго вагався, перш ніж відповів:

— Гаразд.

Сухо й байдуже, немов робив мені послугу. Плювати. Усе, що хвилювало в цю хвилину — це син і його безпека. З рештою розберуся пізніше.

***

— Щось ти зачастив останнім часом, батьку.

Рінату ніколи не подобалася опіка батьків над ним, абсолютний контроль і повна влада над діями. З ким дружити, куди й на кого йти вчитися, з ким, чорт забирай, зустрічатися. З ким одружуватися... Від останньої думки його пересмикнуло. Чоловік згадав ту саму навіжену дівицю, яка не знає слова "ні". Примхлива й тупа, як пробка, хіба вона могла сподобатися Рінату? Що в неї є, крім гарної пики і штучних цицьок? Гроші? Так вони не її, а зароблені батьком. Чи знає вона їм ціну? Навряд чи...

— А ти думав, — розлютився батько, він кричав на весь кабінет, його розпирало через злість, — я спокійно дивитимуся, як тебе обробляє нахабна дівка і розкручує на шлюб?

— Я вже говорив, але повторюся ще раз: Ася в будь-якому разі стане моєю дружиною, хочеш ти того чи ні.

— І будеш виховувати чужу дитину? — батько посміхнувся, але Рінат не надав його словам значення.

— Я виховуватиму свого сина, — він особливо підкреслив останні слова, — якщо ти прийшов очорняти Асю в моїх очах, тоді тобі краще піти.

Рінат вказав батькові на двері, але той не збирався йти. Чоловік шкірою відчував наближення катастрофи, повітря в кабінеті наелектризувалося, залишилося тільки піднести сірник, і все навколо вибухне, як на мінному полі. Батько був рішуче налаштований, його вже нічого не могло зупинити.

— Свого, значить, — він недбало і з явною злістю жбурнув на стіл Ріната документ, — тоді, що ти мені на це скажеш?