Розділ 13

Розділ 13

Батько остовпів і подивився на Ріната, як на психічно хворого, а потім заперечливо хитнув головою. Він деякий час не міг прийти до тями, але зрештою впевнено заговорив:

— Навіть якщо ви з тією бабою розважалися разом, це не означає, що дитина твоя. 

— Вона — моя, — продовжував упевнено наполягати Рінат.

— Розплющ очі, він навіть не схожий на тебе, то про яку спорідненість може йти мова? Ти робив тест ДНК? Я повірю тільки тоді, коли на власні очі побачу результат. Але, навіть у цьому випадку, ти не зобов'язаний одружуватися! Заберемо дитину і виховаємо самі.

Йому не потрібен ніякий тест, усе й так очевидно. Ася, навіть дізнавшись, що Рінат заможний, не стала маніпулювати сином, хоча могла. Навіть придумала безглузді відмазки, аби не ускладнювати Князєву життя. Та до біса все, він втомився жити так, як йому наказують.  

— Я не збираюся нічого доводити ні тобі, ні кому-небудь ще. Марк — мій син. А його мати — Ася, скоро стане моєю дружиною. Або змирися, або зречися мене. Можеш навіть позбавити спадщини і забрати крісло генерального, воно мені не потрібне. З моєю кмітливістю я зможу знову стати на ноги, не залежачи більше ні від кого.

Батько невдоволено підібгав губи, напевно не думав, що розмова набере таких обертів. Хоче він приймати онука чи ні, це його проблеми.

— Я доведу тобі, що та дівка обманює тебе, чого б мені це не коштувало, — запевнив батько, Рінат бачив у його очах рішучість, — і тоді ти одружишся з Міланою.

— Щоб потім жити, як ви з мамою? Ми з нею самі по собі, а тато з ранку до ранку, бідний нещасний, вкалує на роботі? Хоч знаєш, чому вона постійно забороняла тобі лізти в моє життя і підсовувати вигідних наречених? Та тому, що її так само видали заміж. Не за кохану людину, а за статус. Ти ж, мабуть, зрадів, коли ми з нею потрапили в аварію вісім років тому, і вона померла. Тепер не потрібно ховати нескінченних коханок і прикидатися порядним сім'янином. Ти навіть не зрозумів, не захотів з'ясувати, чому я тоді пішов з дому і жив, як бродяга. Не намагався знайти мене і запитати, як я почувався. І навіть коли я повернувся і вирішив зайняти місце в холдингу, ти не спромігся поговорити по душах. Замість цього привів мене на зустріч до нової імовірної нареченої з її сім'єю.

Рінат висловив батькові те, що хотів протягом восьми років. Мати загинула на його очах, вона прийняла удар на себе, рятуючи його.  Вивернула кермо авто в інший бік, і друга автівка врізалася з боку водія. З того моменту все життя Ріната перевернулося з ніг на голову. Він не бачив сенсу жити, перед очима завжди спливало закривавлене обличчя мами... Він в одну мить втратив жінку, яка любила його понад усе на світі.

А потім раптом з'явилася Ася. Щиро простягнула йому руку допомоги й вирвала з лап темряви. Можна сказати, витягнула на світ божий. Показала, що життя триває, незважаючи ні на що.

— Рінате... — батько важко зітхнув, — може, я й не кохав твою матір, але вже точно не зрадів смерті Дани. Для нас усіх її загибель стала трагедією, особливо для твоєї бабусі. Але мова зараз не про це. Тебе розводять, і я не можу спокійно стояти осторонь.

— Йди, — попросив Рінат.

Батько знав, коли краще зупинитися і піти. Так і зробив. Князєву не потрібно було повертатися в будинок, він уже й так знав, що Ася вже пішла. Чув стукіт хвіртки деякий час тому. Нічого, їй потрібен час охолонути. І йому теж. Все одно через кілька годин вони знову зустрінуться на роботі. 

***

Йдучи на роботу, нарікала про себе на дивну долю. Я не змогла звільнитися, як збиралася. Навіть не змогла потрапити того дня на роботу. У сина на тлі стресу піднялася висока температура, і мені довелося терміново брати два відгули.

Князєв відпустив мене, але натомість поставив умову. Зіграв на тому, що мені нікуди діватися. Попросив не звільнятися, поки він не знайде собі нову, підходящу помічницю.

І чому мені здається, що прохання було з підступом? Підходяща помічниця для Князєва? Така, взагалі, існує в природі? Хто при здоровому глузді стане терпіти його пекельний характер і замашки дитсадівця?

На той момент я занадто поспішала закінчити розмову з босом. Боялася, що він знову попросить нас із Марком повернутися, тому не уточнила, як довго триватиме пошук. Судячи з розповідей подруги — Князєв нікого не шукає. Зараза!

Я практично дійшла до холдингу, як раптом почула дзвінок телефону в сумочці. Діставши гаджет, розчаровано проворчала під ніс. Людину, яка дзвонила мені, я б не хотіла чути більше ніколи у своєму житті, проте взяла слухавку:

— Привіт, Андрію, — неохоче відповіла.

Мені довелося зупинитися і стати осторонь. Погане передчуття печією потягнулося шлунком і застрягло вогненною кулею в горлі.

— Ну, привіт. Дружино, — останнє слово з його вуст прозвучало саркастично.

Я знову закотила очі. Та він знущається наді мною чи як? Гаразд... Спокійно, Ася. Ви тепер за сотні кілометрів одне від одного, телефоном Андрій нічого не зробить. Я промовчала на його шпильку, тоді він продовжив:

— Чув, ти перебралася до столиці.

— І що з того? — Я напружилася, відчуваючи підступ.

— Та ось думаю, не справедливо якось виходить. Я через тебе паспорт забруднив. Можна сказати, честь свою заплямував.

— Ближче до справи, Іваницький! — гаркнула на емоціях.

Ніколи мені його скиглення вислуховувати, скоро почнеться робочий день, а я ще пост охорони не пройшла. 

— Усе просто, Рябініна. Мені потрібні гроші.

— Що? — я аж слиною поперхнулася від несподіванки. — Які гроші? Про що ти?

— Ті самі, за твій брудний, маленький секретик.

Ох, як же Андрію подобалося щоразу при зустрічі нагадувати про це. Тикати в шкіру, ніби голкою до крові.

— Ми вже заплатили тобі за послугу, більше нічого не отримаєш.

— Я знав, що ти так скажеш, — він явно усміхнувся, — краще заплати мені, інакше пошкодуєш.