Розділ 1. Тася

– Люба, я затримаюся на роботі. Нараду ніяк не скасувати. Ти злишся?

Чоловік заздалегідь знає мою відповідь. Я сідаю на край ліжка, стискаю пальцями телефон. Останні місяці Діма зовсім не береже себе. Працює до упаду, останнім йде з офісу.

Наради, зустрічі, відрядження... Я не можу згадати, коли ми востаннє проводили час разом. Цілий день присвячували один одному, а не зустрічалися під час сніданку.

– Тась, ну пробач, - чоловік тягне моє ім'я, я чую лагідну усмішку в його голосі. – Я постараюсь раніше, добре? Буду десь о восьмій. Ви вже повернулись додому?

– Ні. Милий, слухай… А я сьогодні в батьків залишусь, гаразд? Руслан тільки заснув, не хочу його в машині трусити.

– Звичайно. Чорт!

Чоловік лається, а я притискаю телефон до вуха. Вслухаюся у звуки на тлі, важке рване дихання. Діма намагався говорити рівно, але його голос тремтів. Наче він там…

– Дімо, що ти робиш?!

– Я… Чорт, - видихає, а в мене серце падає вниз. – Ліфт зламався, доводиться пішки йти на верхній поверх, - бідкається, сміється і розчаровано стогне. – А ти про що подумала, дурненька?

– Ні про що.

Дурна, справді дурна. Просто останнім часом Діма постійно зайнятий. І ці нічні наради. Я знаю, що він працює! Я сама була присутня, коли обговорювалися постачання з Китаю.

Знаю, але все одно думаю про всякі дурниці.

– Я просто дуже сумую.

– Я теж, Тась. То ти точно вирішила додому не їхати?

– Ні. Подзвониш, коли закінчиш на роботі?

– Домовилися. Люблю тебе, дурненька.

– І я тебе, нахаба.

Не можу стримати щасливої посмішки. Від цього «дурненька» у мене серце тремтить, як у першу зустріч. Ми вже шість років знайомі, майже п'ять одружені. А я все ніяк не можу впоратися зі своєю закоханістю.

Діма підкорив мене з другої зустрічі. У першу я обізвала його нахабою, веліла не чіплятися до мене і всю вечірку провела бігаючи від нього.

– Так!

Сплескую руками, різко підводжуся. Відганяю приємні спогади, інакше нічого не встигну. На годиннику майже сім вечора, а Діма повернеться за годину. Мені потрібно все підготувати для сюрпризу.

Моя свекруха погодилася доглянути Руслана. Я не хотіла залишати сина на всю ніч, вперше розлучатися з ним, але Аліна Михайлівна наполягла. Сказала, що мені треба провести час із чоловіком, трохи розвіятися.

Останній рік все кружляло довкола мого сина. Спочатку вагітність, яка проходила важко, потім немовля, з яким я не вміла поводитися. Ці курси для майбутніх мам не допомогли!

А у Діми нові контракти були, він розривався між роботою та мною, коли я постійно лежала на збереженні. В нас зовсім не залишалося часу для нас двох.

І це час виправляти!

Сьогодні я хочу влаштувати чоловікові романтичний вечір. Завтра субота, нікуди не потрібно поспішати. Ми можемо просто насолоджуватись один одним і нічого нас не відверне.

Я розставляю на кухні довгі свічки, відправляю в духовку улюблену м'ясну запіканку Діми. Я весь час дивлюсь на годинник, боюся не встигнути. Раптом чоловік повернеться раніше?

Ця думка змушує мене прискоритись. Я одягаю нову чорну білизну, яку купила спеціально для сьогоднішнього вечора. Кручусь біля дзеркала, оцінюючи свою фігуру. Я завжди була худою, але після вагітності не встигла позбутися маленького животика.

Мереживо красиво обрамляє моє тіло, але я накидаю зверху тонкий халат. Укладаю волосся, бризкаюся духами, які так любить мій чоловік. Запах ванілі огортає, нагадуючи про найкращі моменти.

– Ой!

Я витираю спітнілі долоні, притискаюся до дверей спальні. У передпокої клацає замок, Діма приїхав на пів години раніше. Зараз чоловік увімкне світло, відчує запах запіканки, побачить свічки.

Уявляю його подив, а сама хвилююсь. У мене шкіра мурашками вкривається від передчуття. Сьогодні буде наша перша близькість із моменту вагітності, у мене пальчики на ногах підгинаються від нетерпіння.

– Ах, так.

Я застигаю, тільки-но зробивши крок у коридор.

Ковтаю гірку слину, прислухаюся до метушні наприкінці квартири.

Мені здалося.

Це не міг бути жіночий стогін!

Я впираюся рукою у стіну, намагаюся втриматись. Так холодно стає, морозно. Тиша тисне, змушуючи тремтіти від очікування. Що відбувається?

– Яка ти гарна, - це мій чоловік сказав.

Тільки не мені.

Я затискаю рота долонею, гіркі сльози збираються в куточках очей. Давлю в собі схлип, розуміючи, що відбувається. Я відмовляюся в це вірити, але думки вибухають усвідомленням.

Він із кимось.

Мій чоловік привіз когось додому.

Ноги несуть мене вперед, хоч я хочу сховатися в спальні. Не чути цих звуків. Не виглядати крадькома в передпокій. У темряві майже нічого не видно, але мені вистачає.