Невеликий презент

- Що це? - Спитала про себе. - Тут хтось був?

-Так, - пролунало позаду, на що вона обернулася. - Не гоже асистенту розгулювати офісом зі забрудненим одягом.

Віола так здивувалася, що змогла лишень сказати тихе “дякую”. На це чоловік кивнув головою та покинув кабінет. Не довго думаючи, вона відправилася до вбиральні переодягатися.

Класичні сорочка та спідниця були явно брендовими, оскільки це викривала витонченість пошиття. Вона дивилася у дзеркало та не могла намилуватися собою вперше в житті. Віола не вважала себе надзвичайно красивою, скоріш простою середньостатистичною жінкою, однак правду кажуть, що правильно підібрана одежа додає шарму. Її обличчя заграло по-новому, а карі очі тепер виглядали особливо, немов іскрилися. Кілька хвилин не могла відірвати погляду від свого свіжого образу, але отямившись, усвідомила всю ніяковість ситуації: навіть, як слід не віддячила, тому після цих роздумів, попрямувала до кабінету Ярослава Михайловича.

Почувся стукіт у двері.

-Так? 

-Ярославе Михайловичу, чи маєте вільну хвилину? Мені потрібно вам дещо сказати, - сказала Віола привідкривши двері.

-Що вас турбує, Віоло Борисівно? - Чи то спитав, чи ствердив. Лице не виявляло жодних емоцій - це, від недавнього часу, чомусь змушує жінку хвилюватися в його присутності. Значно простіше, коли він усміхається, проте за таким можна було поспостерігати лише раз.

-Чому думаєте, що мене щось турбує? - Спитала, увійшовши. Несвідомо кинула гнівний погляд в сторону директора, оскільки її завжди дратували занадто впевнені особи.

-Це видно, як ви тушуєтеся, - спокійно пояснив.

Вона не стала продовжувати цей геть непотрібний діалог і змінила тему.

-Я дуже вдячна вам, що допомогли мені та, - зробила паузу, оскільки погляд чоловіка змушує бентежитися, - я все вам поверну, як тільки отримаю зарплату, - сказала раніше, ніж подумала.

Стало зрозумілим, що сказане не сподобалося Ярославу Михайловичу. Він піднявся з робочого крісла та підійшов впритул до неї. Стало видним, як різко розгладилося сурове обличчя, глянувши Яр на Віолу. Його свіжий аромат приємно заповнив ніздрі, від чого хотілося все глибше вдихати в повні груди. Чоловіча рука потяглася до її обличчя та за кілька міліметрів, різко опустилася.

-Віоло Борисівно, ми раніше з вами ніде не зустрічалися?

Спонтанне питання, якого вона геть не очікувала, змусило серце заходитися шаленим ритмом. Піднявши голову, заглянула йому у вічі, немов хотіла розповісти все до останку, але сурова реальність суперечила мріям.

-Не думаю, Ярославе Михайловичу, - збрехала.

Стало прикро в душі, що не може сказати правди. Жертвувати роботою - це рівноцінне швидкій смерті матері. На лікування потрібно занадто багато грошей, щоб піти проти батька Ярослава.

- Що ж, більше не затримуватиму вас. І прошу, забудьте про це, - після всього, вона не одразу зрозуміла, що має на увазі чоловік, але він додав, - я не міг дивитися, як мій особистий асистент ходить офісом у забрудненій сорочці. Це не відповідає престижу нашої фірми.

-Але, - хотіла заперечити, проте її перервали.

-Ніяких “але”, Віоло Борисівно. Вас очікує колишній працівник, аби проінформувати щодо подальшої роботи, - сказав, як відрізав і вона не змогла більше заперечити.

-Як скажете, Ярославе Михайловичу, - і покинула кабінет.

Як тільки роздався стукіт від зачинених дверей, Ярослав важко видихнув. Коли Віола смутилася, то змусила картинкам спогадів знову полонити голову чоловіка. Він бачив губи й червоні щічки, які надто нагадували жінку, яка стояла навпроти. Чув шепіт, але ніяк не міг розібрати слів, після поцілунок, а затим все припинилося. Яр не розумів, що означають ці невеликі сюжети, проте виник черговий порив запитати асистентку надумане ще тоді у вбиральні. Здавалося, немов вона кричить очима, так багато бажає розповісти, але з вуст почулося коротке “не думаю”. Чомусь стало прикро та гірко, однак Ярославу не подобалися ці дивні емоції, тому вирішив завершити зайвий діалог. Зараз же на думку спадає, тільки одне - обов’язково вияснити, що за образи та чому саме після зустрічей із Віолою Борисівною, він періодами спостерігає.

Дорогі читачі! Дякую, що активно читаєте кожну частину.) Якщо у вас є припущення, щодо розвитку подальших подій, тоді не соромтеся та пишіть коментарі на рахунок цього.