Ти будеш триматися поодаль від Ярослава!

-Той, хто триматиме тебе якомога далі від свого сина, - злість заграла між словами старика.

Віола спочатку не зрозуміла, що має на увазі чоловік, однак це тривало не довго. Увесь ланцюжок подій став в голові поступово та логічно складатися.

-Так значить ви знаєте, хто я для Ярослава, - не запитує, а стверджує. - Це ви все підлаштували?

-Для мого сина ти значиш рівно “нічого”, - на друге питання він не став відповідати, проте розумів посилання цих слів.

-Тоді чому так жадаєте тримати мене поодаль від нього? - Крива усмішка промайнула на її лиці.

-Мій син вже знайшов ту, що під пару йому. Отож, дівчинко, тримайся поодаль від Ярослава. У іншому випадку я зроблю так, щоб тебе вижили з цієї роботи, - спокійно, але тільки на вигляд, сказав він.

Немов звір ходив і вичікував свою здобич. Від його погляду у Віоли мурашки по шкірі бігали, але вона не намірена прогинатися під старого маразматика.

-Чому ви так боїтеся моєї присутності поруч з Яром?

-Я не збираюся будь-що тобі пояснювати, дитино. Ти робиш так, як кажу тобі я, а які наслідки тебе очікують, зробивши протилежно, вже знаєш, - сказав, підійшовши до неї впритул, після махнув чоловікові головою, що був позаду Віоли. - Відпусти її. Ми йдемо.

-Я вам не дитина! - Все, що змогла крикнути у слід, але у квартирі вже було пусто.

Чому чоловік не посприяв тому, щоб Віолу просто звільнили? Відповідь, мабуть, очевидна - страх, що син запідозрить. Тому, Михайло вирішив просто залякати Віолу, аби не знищила своєю присутністю те, що він так довго вибудовував.

Вона впала на коліна та гірко заплакала. Слова чоловіка стали підтвердженням, що директор з роботи - це той Ярослав, якого вона так кохала і почуття ці не зникли й до сьогодні. Однак, як їй діяти? Що робити, коли є явна загроза втратити роботу, про яку вона мріяла. Завдяки їй Віола змогла б забезпечити хороше життя не лише собі, а допомогти матері, яка важко хворіє. Занадто жорстокий вибір підкидає їй доля. Вона вірила, що зовсім скоро все налагодиться, та мабуть, цьому не суджено збутися.

Куди рухатися? Що робити? Залишити все як є, чи спробувати поборотися за своє щастя, навіть якщо за це буде велика ціна? - Ці питання крутилися в голові жінки ще половину ночі, аж поки її не зморило сном. Можливо, ранок все розставить на свої місця і прийняття рішення буде набагато простішим.

Звук будильника голосно залунав у сонячній кімнаті. Віола важко розплющила очі та простягнула руку до мобільного, щоб відключити, та побачена година привела її до жахливої бадьорості.

-Та не може бути! Я проспала! Як мені встигнути все за пів години?! - Кричала все машинально, біжучи до ванної кімнати.

Ще ніколи вона так швидко не вмивалася, та одягалася, проте залишилося лише п’ятнадцять хвилин, аби добратися до роботи. Поки витрачати гроші на таксі не було можливості, оскільки лишень працевлаштувалася, а до першої зарплатні зачекати потрібно, тому швидким бігом відправилася до автобусної зупинки, сподіваючись, що встигне.

Здавалося, що може ще катастрофічно довершити ранок? Мабуть, машина, проїжджа по калюжі поруч з Віолою. Думаю, не потрібно довго здогадуватися, якого вигляду жінка набула після феєричних бризок.

-Ей, придурку! Зовсім здурів? - І це ще не все перелічене з того, що вона крикнула услід покидьку, який заплямував білу сорочку.

З горем пополам, вона добралася до робочого місця. Цікаво було спостерігати за реакцією Ярослава Михайловича, який явно не очікував побачити асистентку в такому вигляді.

-Еммм. Я так бачу, Віоло Борисівно, день не задався ще від його початку, - здавалося, що він хоче засміятися, але лице його було досить серйозним.

-Як бачите, Ярославе Михайловичу. Водії геть розучилися їздити, - важко вдихнула повітря, немов готова прямо зараз розплакатися, але попри це тримала себе гордо.

-Ви у перший же робочий день спізнилися, проте я вдам, що цього не було перший і останній раз, - уже строго додав він.

-Гаразд, Ярославе Михайловичу. Я можу йти?

-Ідіть. Я скажу колишньому асистенту проінформувати вас щодо цієї роботи. Будьте готові, - і глянув на те, як сумно вона попрямувала до свого кабінету.

Чомусь на душі було важко, спостерігаючи за її винуватим і розчарованим обличчям. Йому хотілося підняти їй настрій і він піддався пориву.

-Сергію, потрібно з’їздити купити одяг в діловому стилі, - сказав він особистому водієві, задзвонивши.

Буквально за годину все необхідне було в красивому пакеті на столі Віоли, яка ще нічого не підозрювала, відлучившись, щоб бодай як зачистити світлий одяг.