З чистого листа

Руки акуратно поправляли краватку.Він вдивлявся у своє віддзеркалення, що виглядало впевнено, в порівнянні з внутрішньою тривогою.Сьогодні перший його робочий день в ролі директора компанії, власником якої є батько.

-Ну що, синку?Готовий? - Спитав чоловік, відчинивши двері кімнати Ярослава.

-Почуваюся схвильованим, однак я справлюся, - відповів, глибоко вдихнувши, немов намагався привести емоції до порядку.

-Я не сумніваюся в тобі, сину, - сказав, гордо тримаючись за плече сина, таким чином підбадьорюючи.

-Що ж, йдемо батько.Від сьогодні для мене відкриваються нові можливості.Звичайно, завдяки тобі, - Яр усвідомлював, що без участі батька, навряд йому так легко вдалося б потрапити до спеціалізованої та компетентної компанії по продажу нерухомості.

-Недооцінюєш себе, Ярославе, - важко вдихнув батько, коли почув вкотре вже почуту фразу. - Якби ти був таким вже бездарою, тоді я б не задумувався, навіть, про твою роль в цій компанії.

Ярослав на це, лише посміхнувся, після чого вони мовчки попрямували до автомобіля, край якого стояв водій.

Це походить на історію багатого хлопця, що має всі статки для реалізації внутрішніх і зовнішніх потреб, аби почувати себе щасливим, та насправді ні.В кожній історії є світлі та темні сторони.Суперечність в тому, що більшість в собі розглядає недоліки та невдачі, коли інші здаються понад щасливими, проте це тільки з вигляду все так просто.Справжнє щастя черпнути може той, хто звідав хоч трішки болота.Тут є можливість виникнення антагонізму в середині кожного, та слід глянути правді в очі - великий поціновувач щастя той, хто пізнав, який нелегкий шлях слід прокласти заради нього.

Історія Ярослава розділилася на дві сторінки, які прямо протилежні одна одні.Єдине, що залишиться незмінним - палке кохання, яке крізь роки щоразу нагадуватиме про себе і неважливо, чи пам’ять зберегла його в собі.

***********

-Ти приїдеш на цих вихідних до мене, бо я з такими темпами забуду, як ти виглядаєш, - почулося по ту сторону телефонної розмови.

-Мам, ти ж знаєш, що... - вона не встигла договорити, як її перебили.

-Так-так.Я намагаюся реалізувати себе, щоб ми могли ні в чому собі не відмовляти й жити у своє задоволення, - процитувала жінка слова не раз почуті від доньки. - Я це не вперше чую, доцю.

-Що ж я повинна ще сказати у своє виправдання, щоб ти правильно мене зрозуміла? - Спитала з важкістю в голосі.

-Я розумію тебе, моя Віола.Донечки мені не вистачає, тому бурчу стара, коли ти так стараєшся.

-Мам, я зроблю все, щоб зовсім скоро ми не змушені були розлучатися на тривалі періоди, - твердо пообіцяла.

-Люблю тебе, доцю.Ти в мене дуже старанна і я вірю, що все вийде в тебе!

-І я тебе!Все, мамо.Мені слід бігти.Бувай! - Поспіхом сказала, глянувши на наручний годинник і швидко попрощалася.

-Що ж, мене чекає новий день і старт, який відкриє нові шляхи в світле майбутнє! - Чітко проговорила вже до себе, немов підбадьорюючи на свіжі звершення.

Отож, для наших героїв розпочинається новий етап життя, ще не звіданий обома, але такий довгоочікуваний.Гадаєте, заслужили на щастя, чи просто так воно не приходить?А може слід навчитися вбачати його в дрібничках?