Зрада

Новий етап. Прощання.

В кімнаті роздався стукіт дверей, після чого заглянула голова.

-Віол, дозволь пройти.

-Дім, давай не зараз.Ти й так достатньо болю завдав, - відповіла, звернувшись в позу ембріона на ліжку.

-Послухай, життя на цьому не закінчується, - хотів заспокоїти, пройшовши без дозволу всередину.

-А на чому воно повинно закінчитися?На моїй смерті?Так, я б була щаслива зараз відправитися за ним, - жалісливо та тихо буркнула. - Знаєш, я любила життя, навіть коли були надзвичайно важкі негаразди, однак це вибило мене остаточно з колії.Геть не знаю, як далі рухатися.Я вірила, що мій шлях - це поруч з Яром, та зараз уявлення не маю куди рухатися, що починати, куди повертатися.Мрії - зблідли та не такі значущі тепер.Здається, що я ніколи більше не зможу посміхнутися, або хоча б вийти за межі цього дому, чи могили Ярослава.

-Знаєш, я розумію тебе.Знаю, також, що причинив тобі біль, хоч і не зрівняється вона з втратою.Був би ладен повернутися і змусити прийти себе минулого до свідомості, так би мовити, я б це зробив.Мені прикро, що тобі довелося це пройти.Твоє серце розбивалося кілька раз, а я підливав масла у вогонь, як кажуть.

-Дім, давай зараз не про це і так нелегко, - сльози набігали на очі, та вона вгамувала порив.

-Пробач, - вдихнув важко і продовжив, - я не в змозі зменшити твій біль, але я б хотів розділити її з тобою.Не проганяй мене, прошу.Я нінащо не претендую, лише бажаю побути з тобою в такий час.Потім, згодом, як біль хоч трішки вщухне, зможеш прогнати мене звідси.Все ж ми були близькими і знали одне одного досить добре, до певного моменту, - винувато пробурмотів останні слова.

-Як забажаєш, я вже не ладна сперечатися, чи щось заперечувати, - важко видихнула.

-Я втратив рідного брата колись, таким чином, тому я цілковито тебе розумію, - додав вже тихо, присівши поруч на ліжко.

-Що?Як давно це трапилося?Ти не розповідав, - підскочила зі здивуванням.

-Важка ця тема для мене, щоб поринати в спогади, та якщо тобі це принесе якесь заспокоєння я розповім.Кажуть, найкращий спосіб розділити біль - поділитися своєю.

Віола, лише кивнула та прийнялася слухати історію, а він розказував все, не приховуючи, з щирого серця, немов виливав весь біль, що жила роками.По закінченню, двоє плакали, обіймаючи одне одного, немов покинуті кошенята долі.

 

Сила не в тому, щоб говорити, яка важка доля та скільки важких моментів прожив.Сила в мужності встати на ноги після таких негараздів, та рухатися далі.Не кожному вистачає сміливості змиритися з тим, що важко всім.Випробування даються в міру нашої можливості справитися з ними.Негаразди, проблеми, втрати - загартовують.Спробуй, кілька раз кожного ранку обливатися водою.На початку можна й захворіти, якщо організм слабкий, та згодом і це стане дурницею, яка не зрушить здоров’я, при умові дотримання правил і міри.Так і психологічно закладено кожному, та не всі проходять лабіринт до сили духу та мужності.

 

Віола полюбила життя ще більше та стала неабияк цінувати.Вона склала успішно екзамени та вступила до лінгвістичного університету, що в Києві.Навчилася насолоджуватися дрібницями та знайшла заспокоєння в книгах про кохання.Лише у вирі уявної романтики їй вдалося заспокоїти душу та згадувати Яра з посмішкою на губах.Єдине, що з роками так і не змогла підпустити хоча б ще одного чоловіка.Так і пролетіли кілька років, як вона настав час влаштуватися на роботу.

 

День нового етапу життя.

 

Минуло кілька тижнів, після розмови з Дмитром, як вона вирішила остаточно вивільнити все, що на душі на могилі Яра та зрештою звільнити серце від туги.

 

-Знаєш, Яр, а мені уже краще.Не думала, що колись зможу бодай з ліжка встати та з часом звикаєш і навчання відвідувати, коли в середині бунтує біль.Не скажу, що зараз мені легко, однак відчуваю змогу відпустити тебе.Кажуть, не можна тужити, щоб душа покійного знайшла спокій в іншому світі, тому не буду цим зловживати.Тільки моментами, якщо дозволиш, скучатиму за тобою, - посміхнулася зі смутком і продовжила. - Зовсім скоро я складу екзамени й вступлю туди, куди так хотіла, а ти порадій там трішки за мене, як робив це завжди - обійми, навіть, якщо не відчую, - після невеликої паузи, знову ж таки продовжила. - Знай, що це кохання завжди житиме в мені до останнього подиху.Прощавай, любий.Я житиму та втілюватиму наші плани, заради тебе.

 

Прощання з коханим не було легким.Важко відпустити дорогу людину, але це є невід’ємним заради її ж спокою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше