Він все зрозумів.Не треба було більше слів, аби зрозуміти значення останніх.Чоловіча мужня смуглява рука торкнулася її обличчя.Пальці пройшлися поверх губ вимальовуючи дивний незрозумілий візерунок.Віола зачаровано спостерігала за його обличчям, немов вперше побачила друга.Цей новий стрес, не прожитий ніколи раніше, спровокував відкритись почуттям, що глибоко вкорінилися в серці та залишалися непомітними для дівчини.Вона думала, що з дружбою прийшло звикання та прив'язаність, водночас приємне тепло було зв'язане з відчуттям турботи до вкрай важливої людини.Нові емоції допомогли вивільнити істинні почуття.Не довго думаючи, Яр поцілував бажані губи.Віола прийняла солодкий порив і вони сплелися в німому солодкому танці.Він вдихав приємний запах жасмину, який так властивий тілу Віоли.Вона ж насолоджувалася терпким і свіжим чоловічим ароматом.Це збуджувало й змушувало хотіти більше, та чоловік перервав цей приємний обом момент. Яр важко дихав, притулившись своїм чолом до неї, але все ж сказав:
-Ти не уявляєш, як я чекав цих слів.Як мріяв почути це з твоїх вуст.Та чи впевнена ти в них?Чи це не емоційний порив? - Запитав з тривожністю в очах.
-Спершу, коли я не могла повірити зраді.Коли грудну клітку здавлювало так, що вдихати було вкрай важко, я схилялася до помислу про швидкоплинний порив почуттів до тебе, проте все стало зрозумілим з опануванням емоцій, - дівчина вдихнула глибоко та продовжила. - Я на кілька років випала з реальності, думаючи, що кохаю Дмитра, адже він відповідав моєму уявному типажу, а ти був завжди поруч, аби я усвідомила, які справді емоції блукають в рубежах мене.Інколи, щоб зрозуміти істинне кохання, слід його втратити.Ти ж оточував мене, нетямущу, опікою, любов’ю, емоціями і я не мала можливості осягнути, як буде мені без тебе.З цією зрадою, осмислила дещо дуже важливе.Зовнішній світ тліє на фоні внутрішнього.Я не любила його, а знаходила поверхневу красу, змальовану мною ще в дитинстві.Ці малечі стандарти загнали мене в лабіринт, крізь який я не бачила закоханості в тебе, - сказала на одному диханні та вкотре заглянула йому у вічі.
Віола хвилювалася.Вперше відчувала невимовну стурбованість поруч з Ярославом.Їй була важлива реакція хлопця та розуміння.
-Я теж тебе кохаю, Віол, - він все зрозумів, що викликало посмішку на обличчі дівчини. - Невже я не красунчик?
-Ти про що? - Брови її підскочили до верху.
-Забудь, - посміявся він та взявши її за руку попрямував до будиночка на дереві.
-Найкрасивіший чоловік для мене.Шкода, що на фоні дружби, я осліпла, - сказала сміючись.
І він не стримавшись, вкотре поцілував її.Жадібно насолоджувався її губами, немов вона найкраще, що сталося в його житті, хоча Яр і справді так вважав.