Зрада

Витачів.2018 рік.

Серце шалено стукотіло.Дихання заходилося важким і стривоженим ритмом.Віола глибоко вдихнула та видихнула, коли в голові вималювалося остаточне рішення.Взявши телефон в руки, попрямувала до ванної.

Стук-стук у двері.

-Коха...- на язику гірко вертілося слово “коханий” та опам’ятавшись, продовжила, - Дім, тут тобі повідомлення прийшло.

Двері відчинилися, а в щілині з’явилася голова.

-Хто написав? - Стривожено спитав.

Віола це підмітила та відповіла:

-Не знаю.Я не дивилася.

Він взяв телефон з її рук, заглянув від кого прийшло сповіщення та нахмурився.

-Це мій друг.В армії познайомилися.Я зараз вийду, зачекай, - та закрив двері.

Він гарно та вміло брехав їй, анітрохи не затинаючись.Рівно та твердо говорив, як властиво йому.Це викликало сумніви, щодо частоти його, так би мовити, “правдивих” слів.В середині усе бунтувало, однак вона не дозволяла собі й сльозинки проронити, втім намірена чітко слідувати плану.Віола не та, хто просто здається, чи опускає руки.Вона не з тих, хто дозволить витирати ноги в неї.Сильна, вольова та рішуча.Дорослі принципи й сила духу почали зароджуватися відтоді, як батько покинув її з матір’ю.Дівчина тоді була шестилітньою дитинкою, проте не за віками розумною.

Підійшла до робочого столу та взяла мобільний телефон.Знайшовши контакт “Яр”, написала: “Зустріньмося сьогодні на нашому місці опівночі”.Руки тряслися, немов божевільні та вона не відступатиме.Діма заслужив це і вона анітрішки не жалітиме про свій вибір.Їй тепер противно бачити ці очі, цілувати недавно люблені губи, вдихати запах.Той, хто розказував, що чесно та мужньо служить і йому далеко не до гулянь, знайшов собі нову кохану під іменем Влада, а вона вірила сліпо й довірливо.

-Ей.Ти чого так тремтиш, кохана? - Обійняв її ззаду.

-Та так, щось прохолодно в кімнаті, - і вивернулася з неприємних обіймів. - Йдемо чогось перекусимо?Я ще мамі зателефоную, бо її довго немає.

Він кілька секунд похмуро вдивлявся їй в лице, не розуміючи дивної поведінки, а може й підозрюючи в причині, проте урешті кивнув і сказав:

-Йдемо, я так зголоднів після кількох годин у твоїх гарячих обіймах, - вкотре обійняв її та поцілував в губи.

В черговий раз вивернувшись з геть чужих тепер рук, попрямувала вперед.

-Віол, щось не так?

-Ні.З чого ти так подумав? - Спитала, обернувшись.

-Мені здається ти мене сторонишся.

-Тобі здається, - відповіла різко та отямившись додала майже ніжно,- в мене просто голова розболілася.Зараз прийму знеболювальне й все пройде, - усміхнулася.

Він знову кілька секунд вдивлявся в її лице, перевіряючи на правдивість слів, хитнув головою, наче проганяючи не потрібні думки та сказав:

-Добре, - підійшов до неї та взяв за підборіддя, - сподіваюся ти говориш правду.

Це сказала людина, яка водила кохану за ніс, зраджувала та брехала.Віола усміхнулася, проте в думках проклинала його усіма можливими неввічливими словами.Їй не знайшлося більше, що сказати, тому вони направилися з наміром відшукати бодай щось в холодильнику для приготування чогось на швидку руку.

Мама ж справді весь цей час була у подруги та повідомила, що повернеться пізно, оскільки обговорюють ази в’язання та пообіцяла, що скоро гардероб дівчини поповниться нормальними речами.На те, Віола посміхнулася та завершила розмову.Мама завжди вважала, що одежа дівчини бажає кращого вигляду та жіночності, та Ві не була модницею та віддавала перевагу простому спортивному стилю.

-Куди думаєш вступати, кохана?Зараз у вас весняні канікули? - Закидав питаннями її зрадник, на які геть не хотілося відповідати.

Дівчина вдихнула більше повітря, беручи себе в руки й відповіла:

-Я тобі ще раніше казала, що зацікавилася іноземними мовами, проте ти, мабуть, мене не слухав, - з іронією в голосі сказала. - І так, в нас зараз канікули й зовсім скоро екзамени.

Він ніяк не міг зрозуміти, що з нею відбувається, чому моментами проскакує агресія в її голосі.Все ж таблетку вона прийняла майже пів години тому, а тон і незрозуміла поведінка нікуди не зникали.

-Я просто призабув, - буркнув у відповідь.

-Так в житті все спочатку просто, а потім наслідки не з приємних, - і все ж не стрималася.

-Ти на щось натякаєш?Просто скажи, що не так, бо я вже втомився годину чути твій агресивний тон, спостерігати дивну поведінку, незважаючи, що ти прийняла знеболювальне ще кілька хвилин тому, - сказав, припинивши їсти млинці.

-Та ні, що ти.Я геть нінащо не натякаю.Таблетка не допомогла, - злісно відмахнулася, покинувши кухню.

Дмитро завмер, не очікуючи ще й такої явної агресії від завжди милої та ніжної Віоли.Знайшов її на веранді зі сигаретою в руках.

-Ти куриш? - Здивувався.

-Доводилося кілька раз затягувати, як ти довго на зв’язок не виходив, - відповіла не оглядаючись.

Вона дивилася вдалину на красивий захід сонця і все більше розуміла свої емоції та почуття.Кого справді кохала?Чи не плутала звичайну прив’язаність зі справжнім коханням.Зараз невимовно тягнуло до того, хто щиро та чесно зізнався у своїх почуттях до неї.Яр завжди був поруч, коли Дмитро гуляв з друзями, веселився в клубах і навчав, що це правильно, коли пара періодами відпочиває одне від одного.Віола не заперечувала в корисності інколи бувати порізно, проте слово “відпочивати одне від одного” геть не личила для закоханої пари.Від чого відпочивати?Від приємного проведення часу разом? ”Ми ж не працюємо, щоб втомлюватися, напрочуд заряджаємося ласками одне одного” - задумалася одного разу, але так і не озвучила це Дімі.Любила та довіряла, тому приймала кожне його слово та рішення.По-дурному, однак ми живемо, аби здійснювати помилки, засвоювати життєві уроки та ставати сильними, готовими до незвіданого майбутнього.

Дмитро підійшов та обійняв її за плечі, а Віола усміхнулася, та не йому, а власним усвідомленням своїх істинних почуттів належних не тому, хто стоїть позаду.Помста буде в рази легшою, аніж вона думала.