Пролог

-Ярослав, ти вдома? - Сказала вона знімаючи взуття в прихожій.

Не почувши відповіді, вона пройшла далі.

-Дивно, ти ж наче казав, що сьогодні весь день проведеш дома, - озвучувала свої думки вголос, як почула тихий шум.

Приглушені голоси лунали з дальньої кімнати, а саме їх спальні.

-Який же ти пристрасний, коханий, - за тими тихими словами почувся сміх.

Двері були трішки напіввідчинені, внаслідок чого дівчина з легкістю змогла розгледіти неприємну для неї сцену.

Він кохався, та не з нею.Чужа у їх ліжку насолоджувалася ласками її чоловіка.Звук єднання тіл доносився до вух Віоли.Скрикування незнайомки та важке дихання коханого врізалися в саме серце.Сльози наверталися на очі.Вона присіла край дверей, ледь тримаючись на ногах.Так і сиділа, тихо схлипуючи та слухаючи противні звуки.Віола навіть не помітила, як все припинилося, однак чітко почула слова, які пролунали далі.

-Твоя дружина буде ще не скоро? - Спитала незнайомка грайливим голосом.

-Ні.В нас ще вдосталь часу, ніж вона повернеться.Весь день в нашому розпорядженні, - відповів Ярослав зі хрипом.

-Це добре.Хоча б зараз за довгий час проведемо повноцінно день разом, - почувся короткий поцілунок. - Не боїшся, що вона дізнається про нас?

-Вона в мене дурненька, щоб щось помітити.Вона занадто мене кохає, щоб в чомусь запідозрити, - посміявся він, а Віолі серце стиснулося від болісних слів Ярослава.

Він правий, вона занадто кохає його та довіряє, щоб в чомусь запідозрити, однак їй пощастило напряму переконатися в помилці своєї любовної сліпоти.Гіркі сльози продовжували ховатися в долонях, тіло кинуло в тремтіння, розчарування розтікалося по венах, вгризалося у серце.

-Піду я, щось нам приготую, - сказала жінка, після чого почулося шарудіння і кроки.

Віола навіть не думала ховатися.Нехай чоловік побачить, що його дурненька дружина все знає.Двері відчинилися і вона одразу була помічена молодою рудоволосою жінкою.

-Яр, тут твоя дружина, - здивовано, однак без вини крикнула Ярославу та попрямувала далі по коридору.

Довго чекати Яра не довелося.Він одразу вискочив з кімнати.

-Віола, ти ж наче повинна була поїхати до мами в село, - тривожно сказав, бігло поглядаючи на дружину.

Віола підвела гіркий погляд на нього і також нелегко всміхнулася.

-Спізнилася на автобус, - ледь вимовила, давлячись сльозами.

-Віол, - намагався доторкнутися до її  руки, присівши навпочіпки, однак вона відсторонилася, - послухай...

-Мені доведеться довго чекати, як вона покине нашу квартиру? - Як же важко їй було сказати “нашу”, проте ця квартира їх обох, тож дане висловлювання було правильним, хоч і несолодким.

-Зачекай, я зараз прийду, - за тими словами він рушив на кухню, що стало ясним, як почулися голоси саме там.

За кілька хвилин кроки зашаруділи край неї.Він повернувся з поясненнями, однак чи слід їх вислуховувати?Все і так було зрозумілим в його недавніх словах у ліжку з незнайомкою.

-Знаю, що пробачити буде важко, однак...

Він не встиг договорити, як дівчина зірвалася на ноги та попрямувала повз нього, та він встиг вхопити її за руку.

-Віол, пробач мені.Я розумію, що жахливо вчинив, проте це не скасовує мого кохання до тебе.

-Якого ще кохання?Хоч зараз не вішай брехню мені на вуха, прошу, - тужливо сказала вона, заглянувши йому у вічі.Такі рідні та водночас чужі. - Ще кілька хвилин тому в обіймах чужої, ти завзято висловився, яка я для тебе і яке місце у твоєму серці займаю.

-Кохана, я...- він важко вдихнув та продовжив, - я визнаю свою помилку і ці слова були неправдивими, вони...

-Для чого ти це все зараз кажеш?Кого ти обманюєш?Мене чи себе? - Вкотре перебила чоловіка та вивернувшись з рук Ярослава, попрямувала до вхідних дверей.

-Ти куди?Прошу, не йди!Дай все роз’яснити, благаю, - зі страхом втрати коханої, випрошував чоловік.

-Мені слід освіжитися і привести думки в порядок, - сказала відчиняючи двері.

-Коли повернешся?

-Не знаю, - і швидко вискочила з квартири.Серце божевільно стукотіло в груди, немов бажало вискочити.

Вона, не довго думаючи, побігла вниз по сходах на вулицю.Тільки там саме зараз вона бачила свій порятунок.