Глава 1

Колись..... ще давним-давно коли у світі панувала первісна магія і маги могли чаклувати без чарівних паличок був один чоловік, яки змінив цей світ. Він розділив чарівників та звичайних людей, але за це поплатив ціну. Ого дружина та син померли а маги втратили свою міць і лише дерево могло відкрити їх потенціал...З того часу пройшло багато років, чарівники так і не змогли повернути свою силу і ховалися від тих, в кого зовсім не було магії в крові - маглів. 

Минуло кілька тисячоліть, але цю історію знає кожен маг, навіть небагатий.

А мене звати Карлі і я напівкровка. Моя мама чарівниця, а тато... він зник коли мені був лише місяць і навіть мама не до кінця знала була впевнена був він маглом чи ні.

А ще цікавіша була історія його зникнення, одного вечора він прийшов з роботи стомленим, мама одразу зрозуміла що щось тут не те, а на ранок його не стало. Речі залишилися недоторканими, а його не було, наче магією зник. 

Хоча росла я і без батька, але не скажу, що жила я погано, мама заміняла мені навіть тата і жили ми не бідно. В нас є свій дім в який ми переїхали два роки тому і чесно він більше схожий на замок. 

А з самого дитинства я мріяла про лист із Хогвартсу, мама часто мені розповідала, як одного дня до неї прилетіла сова із листом і як круто навчатися в цій школі. Тому я мріяла про цей лист і встигла перечитати всі книги і підручники про магію. Але на мій превеликий жаль лист який повинен був прилетіти два роки тому не прилетів. Це було для мене великим ударом. Але все ж пройшов час я поступово я вже забула про Хогвартс і потихеньку все вчила сама. 

Можу сказати що в мене виходить чаклувати і без чарівної палички. Я читала в книгах і там писалося що лише древні чарівники могли так чаклувати і звісно ж мама про це не знає. Як і про потаємну кімнату в якій я зберігаю всі зілля що сама приготувала. А також про велику кількість книг про зіллєваріння та теорію магії.

Зараз же я прогулювалася в лісі біля нашого старого дому з якого ми переїхали. Чомусь це місце мене вабило і тянуло до себе як магніт та й якщо я скажу що мені тут не подобається, то я збрешу. Тут я відчуваю себе як вдома

Стіни з темного каменю привітно зустрічають на вході, наче так і говорять "Чарлі, нарешті ти дома". Хоч і пройшло два роки, але цей дім не змінився, як і те що досі ніхто не хоче в ньому жити. Мама намагалася його продати, але так і не з'явився ніхто хто би міг там поселитись.

При вході з першого погляду непривітно скриплять ворота, я не знаю чому, але зараз мені дуже захотілося подивитися що в коробці з поштою. Коли ми їхали звідси то на цю скриньку ніхто не звернув уваги, але зараз мене наче щось тянуло щоб її відкрити та зазирнути всередину. Скринька зберігалася і була наче новая яке ж було моє здивування коли всередині була велика купа листів і це були ті самі листи із запрошенням. З очей наче спала завіса і всі ті листочки які я раніше сприймала за сміття чи просто листя на цей раз змінили свій вигляд і всі вони були листами адресованій одній особі - мені 

Дорогі читачі, вибачаюсь за те що не було продовження, адже авторка поїхала в село де не було інтернету, тому нових глав не було, але це не завадило мені написати в чернетках телефону ці самі глави. А ще хочу попередити що з 13.06 і аж до 17.06 оновлень також не буде( ні насправді оновлення буде 14 і 16 числа), тому що в мене не буде інтернету.

Дякую всім за розуміння:)