Темне послання

Айра стояла на краю скелі, дивлячись вниз на чорне море, яке бурчало під вітром. Хвилі скакали вгору, мов живі створіння, шукаючи вихід з темної безодні. У її голові звучала Пісня — тепер вона була такою ж частиною її, як і серце, яке билось у грудях. І все ж… щось було не так.

— Чому ти не говориш? — запитав Калаян, підходячи до неї ззаду. Його голос звучав м’яко, але з натяком на тривогу. — Ти відчуваєш щось?

Айра знову вслухалася в навколишній світ, в серце природи. Але цього разу Пісня була розірвана, ніби її хтось силою перервав. Вона спробувала знову зосередитись, але все було ніби далеким, туманним, не таким, як раніше.

— Я відчуваю… Темряву. Вона стає сильнішою, — сказала вона, і її голос був важким, мов камінь.

— Сайріс рухається, — відповів Калаян, і його погляд потемнів. — Він вже знайшов спосіб спотворювати Пісню, змушувати її звучати так, як йому вигідно.

Айра глибше вдихнула, відчуваючи, як її серце почало битися швидше. Вона завжди знала, що Сайріс не зупиниться, поки не отримує те, що хоче. Але зараз щось змінилося — щось, що вона не могла описати словами.

— Він послав когось, — прошепотіла вона. — Це він. Це його магія.

І не встигла вона завершити речення, як з темряви, що розстилалась за горизонтом, з’явилась постать. Велика, чорна, мов саму ніч, ця істота йшла прямо до них, ступаючи так, наче сама земля не сміла їй чинити опір. У її руках не було зброї, але Айра відчула, як повітря стає важким, і з кожним його рухом починає щось руйнуватися всередині її душі.

— Він… він підіслав Тінь, — сказав Калаян, його голос напружений. — Ти готова?

Айра поглянула на нього. В його очах було щось таке, чого вона ще не бачила — і він відчував її внутрішній конфлікт. Здавалось, що вона стоїть на межі між темрявою і світлом. Вона вже відчула силу цієї магії, але в її серці не було гніву. Лише розуміння — ця битва була неминучою.

— Я не знаю, чи готова, — зізналася вона, стискаючи кулаки. — Але я буду битися.

Вона відчула Пісню. І хоча вона була приглушена, ніби за стінами, вона все одно була. Лише потрібно було знайти правильний ритм, відновити зв’язок з тим, що стало її силою.

Тінь наближалась. І з нею — спогади. Відгуки того, що відбулося в її дитинстві. Бачення, які виникали в її снах. Сайріс. Її батько. Та його жорстокість, яка пізніше привела до знищення її рідного міста.

Айра зібрала всі свої сили, і знову почала слухати Пісню. Глибше, ніж будь-коли. Її тіло наповнилося світлом, яке вибухнуло в руках, мов магічний потік. Калаян простягнув руку до неї, і її магія зустріла його — дві сили злились, щоб створити один потужний бар’єр, який блокував рух Тіні.

Істота зупинилась на мить. Вона була величезною і темною, її очі світлились червоним вогнем, і в її погляді було щось знайоме. Айра спробувала зрозуміти — де вона вже бачила цю істоту?

Тінь відступила. Але лише на мить. Вона була живою. І кожен її рух викликав болючі відгуки в тілі Айри.

— Ти маєш зосередитись, — сказав Калаян. — Тільки разом ми можемо перемогти його посланця.

Айра не відповіла, але її тіло відчувало магію в кожному русі. Вона вже не була просто магісткою. Вона була частиною чогось набагато більшого — частиною сили, яку не можна було приборкати звичайними методами.

Тінь рушила знову, але цього разу Айра відчула, як її Пісня сплітається з темрявою, як зливаються два світи — світло і тінь. Її магія, як і Пісня, була тепер не просто захистом. Вона була силою, що могла змінити саму суть цієї реальності.

— Відповідай, — сказала Айра, кидаючи світлову кулю прямо в темряву.

Істота застигла, коли енергія вибухнула навколо, поглинаючи її. Тінь розсипалася на дрібні частини, які потім розчинились у повітрі. Вона була переможена, але Айра відчувала, що це лише початок.

— Він скоро прийде, — тихо сказав Калаян, підходячи до неї. Його обличчя було серйозним, але в очах горіло те саме світло, що й у її серці.

— Я готова, — сказала Айра, стискаючи кулаки. — І я не здамся.

⸻

Вони стояли на краю битви, але знали, що справжня боротьба ще попереду. Айра відчувала, як Пісня всередині неї ставала сильнішою.