4 глава

Двері з'явилися просто з нізвідки.

Ніхто не встиг навіть зрозуміти, звідки вони взялися, як ті раптом розчинилися.

Сильний порив вітру пройшовся квартирою, змусивши Еліс прикрити очі й відступити на крок.

Із дверей вийшли двоє.

Чоловік та жінка.

Вони не сказали жодного слова.

Еліс розгублено дивилася на незнайомців.

— Ем… — тільки й змогла вимовити вона.

Її погляд ковзнув по чоловікові, а потім зупинився на жінці.

Еліс завмерла.

Вона не знала цю жінку.

Але знала це обличчя.

Не її саму — її риси.

Жінка була неймовірно схожа на батька Еліс.

Еліс навіть не одразу зрозуміла, чому її серце так швидко забилося.

— Ні… — тихо прошепотіла вона.

Жінка тим часом підійшла до неї.

— Еліс, радість моя!

Вона обхопила руками її обличчя, поцілувала в обидві щоки та в лоба, залишивши на шкірі сліди помади.

Еліс розгублено кліпнула очима.

Мінда різко обернулася до Кейтлін.

— Чому я дізнаюся все останньою?! Моя онука прийшла, а ти не сказала!

— Міндо, не нервуй так, а то весь твій макіяж злізе з тебе, — спокійно промовила Кейтлін, зробивши ковток чаю.

Мінда завмерла.

— Дійсно…

Вона важко видихнула й поправила волосся.

— Арей, накапай мені щось заспокійливе.

Арей, не звертаючи уваги на дружину, підійшов до Еліс і обійняв її.

На мить усе навколо ніби застигло.

Еліс розгублено завмерла в його обіймах. Вона зовсім не очікувала, що цей незнайомий чоловік зустріне її так тепло.

Арей обережно відпустив її, дістав з-під піджака невелику коробочку й відкрив.

На чорній оксамитовій підкладці лежала каблучка.

Тонке сріблясте кільце прикрашали витончені візерунки, що перепліталися між собою, а в центрі сяяв невеликий світлий камінь.

Арей узяв каблучку й обережно надягнув її на палець Еліс.

Вона одразу помітила, що прикраса сиділа ідеально, ніби була зроблена саме для неї.

— У нашому світі це давня традиція, — пояснив Арей. — Тут заведено дарувати близьким дорогоцінності. Одні прикраси створюють спеціально для людини, інші передаються в родині з покоління в покоління.

Еліс провела пальцем по каблучці.

— А ця?

Арей усміхнувся.

— Вона належала моїй матері. Вона отримала її від своєї матері, а тепер я передаю її тобі.

Еліс здивовано подивилася на нього.

— Тобто… вона була в моєї пра пра бабусі?

— Так, — тихо відповів Арей. — Тепер вона твоя.

Еліс знову подивилася на каблучку.

Ще кілька хвилин тому вона навіть не знала, хто ці люди.

А тепер на її пальці була річ, яку носили її предки.

І вперше за цей день вона відчула, наскільки великою виявилася її родина.

На іншому кінці країни Меланія сиділа біля вікна, мовчки дивлячись у темряву.

Поруч Стефан нервово докурював сигарету.

— Мені здається, ми маємо швидше це закінчити, — нарешті сказав він. — Не красиво ми вчинили.

— Думаєш, за тиждень ми все зробимо?

— Думаю, так.

Запала тиша.

Телефон Меланії раптом завібрував.

Вона взяла його до рук і здивовано подивилася на екран.

— Нам відео надіслали.

— Від кого?

Меланія відкрила повідомлення.

На екрані з'явилася Еліс.

Вона стояла біля святкового столу разом із Кейтлін, Ареєм, Міндою та дівчиною з рудим волоссям , яка весело тулилася до неї.

Перед ними стояв великий торт зі свічками.

На відео всі сміялися, а Еліс разом із дівчиною задувала свічки.

Меланія кілька секунд просто дивилася на екран.

— Вона щаслива…

Стефан нахилився ближче.

— Схоже, вони вже її знайшли.

Меланія важко видихнула.

— І тепер знайдуть нас.

Стефан поморщився.

— Думаєш, будуть сварити?

Меланія повільно перевела на нього погляд.

— Стефане, ми втекли, нічого їм не сказавши.

Він замовк.

— Точно будуть.

Меланія зітхнула.

— Мені здається, ми маємо швидше це закінчити.

— Думаєш, за тиждень ми все зробимо?

— Думаю, так.

Меланія кілька секунд мовчала, а потім перевела погляд на темне вікно.
— Треба миритися з ними. І це обов'язково.
Вона замислилася, а тоді ледь усміхнулася.
— Якщо вони перебороли свою гордість, то й ми повинні.
Меланія забрала у Стефана сигарету, зробила затяжку й повернула йому.
Стефан подивився на неї та усміхнувся.
— Тоді через тиждень — нове життя.
Меланія кивнула.
За вікном повільно починало світати.
А десь далеко Еліс навіть не здогадувалася, що цього дня змінилося життя не лише її.

За кілька хвилин телефон Кейтлін завібрував.

Вона відкрила повідомлення й прочитала вголос:

— «Наші любі батьки, через тиждень ми побачимося і все разом обговоримо. Вибачте за все. Ваші любі Меланія і Стефан».

Кейтлін на мить завмерла.

А потім усміхнулася.

Арей тихо засміявся.

Мінда витерла кутик ока й похитала головою.

— Нарешті.

Кейтлін поклала телефон на стіл.

Еліс і Кайла вже давно спали.

А четверо дорослих сиділи разом, тримаючи в руках келихи з вином, і просто усміхалися.

Цього вечора ніхто більше не згадував старі образи.

Бо через тиждень вони нарешті мали зустрітися всі разом.

І цього разу — не для сварки.

А щоб повернути собі родину.