Розділ 9

Зоряна

Коли повернулась то помітила самозакоханого півника з букетом рожевих троянд, а збоку біля нього крокували двоє братів близнюків. 
І головне йде такий з кроваткою і ще на носа окуляри начепив. Сказати, що я в шоці, нічого не сказати! 
Цікаво - цікаво, якій це дівчині так пощастило сьогодні? Я почала сміятись, але помітила, що вони приближаються до мене. На його обличчі висить широка посмішка, а я стою з відкритим ротом. То це виходить, що щасливецею стала я? Я вшоці!

— Ох, привіт красуне! Це тобі! - привітався він і протягнув мені букет квітів. А ще на мене здивовано глянули подруги, та й Руслана зробила фото.

— Дякую!- взяла троянди до своїх рук. Вони такі красиві, що було б жалко відати Ягідці. Я почула перешіптування та насмішки його друзів. — Слухай казанова, залиш це собі! - відала йому квіти і втекла звіти.

— Зоряно!

—  Відвали! - сподіваюсь він почув.

Я побігла до своєї аудиторії. Ви скажете: Боягузка! 
Відповім: Так! Так я боюсь відносин з хлопцями, боюсь,що вони зрадать, а я буду через них страждати! 

Я тут тільки перший рік, а вже скандальна дівчина універу. Різні плітки оточили мене, коли почав залицятись цей півень! Типу такі: "Пограється і викине!" Але хай на більше і ненадіється! Я непозволю!!

— Зоряно стій! - зупинила мене Уляна.

—  Уляна! я просто не розумію, що відбувається, - пожалілась я.

— Так це дуже дивно! Звикай, це твоє нове життя, - промовила якась дівчина. — Я до речі Діана! Другий курс.

— Приємно познайомитись, Зоряна! - пожала я руку дівчину. — До речі, ти маєш рацію! - в моїй голові зародилась одна гарна ідея.
*********
Три пари вже позаду і нарешті можу йти додому.

— Руслано і Уляно, я додому, - повідомила я їх.

— Гаразд. Бо в мене, ще одна пара з третім курсом. - стомлено промовила Уля.

—  А мені потрібно дещо купити, - промовила Руслана і оглянулась назад.

— Все бувайте! Я пішла.- попрощалася з ними.

Біля виходу зустріла Влада. Я вирішила пройти попри нього, але він мене зупинив.

— Зоряно, постривай!- промовив він.

— Чого тобі?!- ні ну реально дістав. — Я поспішаю.

— Як твоя нога?- запитав він.

— Так все нормально. Дякую, що запитав. Це все, що ти хотів? - поглянула в його темно карі очі.

— Ще одне питання. Ти сьогодні вільна? - я здивувалась звісно, але ми задивились одне на одного. Який він красивий.. Оговтавшись від цих думок я невпевнено промовила:

— Ну так, а що?

— Може підемо, десь прогуляємось?- промовив він, а я підняла свої чорні брови догори.

— Напевно, сьогодні не зможу вибач, - відповіла я і пішла на вихід.

Я ледве добігла до зупинки з моєю то ногою,  але маршрутка, яка мені була потрібна поїхала. Тепер потрібно чекати другу. Але під'їхала знайома мені автівка.

— Сідай я підвезу, - я не відмовлюсь, все таки поспішаю.

— Дякую. 
*****
Сьогодні потрібно зайнятись приготуваням їжі. Так як ми живемо троє, в нас все розписано по графіку.

Уля: понеділок і четверг. Руся: середа і субота. А я вівторок і пятниця ну в неділю по черзі.

Приготувати я вирішила якись легенький суп. Думаю бульйон саме те! Але одна проблема, потрібно сходити в магазин, за деякими продуктами, взяла телофон до рук, щоб глянути котра година і побачила сповіщення з instagram:  "Користувач _vladosik._ підписався на вас"

Хм цікаво, що це за Владосік. Коли зайшла на його профіль і побачила фото півника. Поглянула на його фотографію і ненароком її вподобала по звичці. Ай нехай потішиться, але тут прийшло повідомлення від нього.

— "Привіт, вийди на вулицю" - написав він.

Я просто прочитала і фиркнула. Вийшла з підїзду і побачила Влада, який сидів на капоті свого авто. Що він тут забув?

— Зоряно!- підбіг до мене і посміхнувся

— Привіт. Ти тут довго сидиш?- запитала я.

— Ти куди йдеш? - пропустив моє питання крізь вуха і задав своє.

— А тобі яка різниця?

— До магазину?- ніби прочитав мої думки.

— Так!

— Тоді можна піти з тобою? - запитав він.

— Пішли...