Розділ 6

Зоряна

Серпень добіг кінця. Всі вступні ми поздавали на успішно. До нас зателефонували і привітали, що ми пройшли. З самозакоханими півнями не стикалися більше, і це дуже мене тішило.

Сьогодні перший день в новому університеті. Ми з подругами чекали цього моменту. 
Спочатку невеличке свято, ну а потім всі розбіглися по свої аудиторіям. В мене перша пара з економіки. Кабінет я швидко знайшла, бо в нас були дуже круті екскурсоводи. Бо мені самій прийшлось все читати і запам'ятовувати.Через пару хвилин в аудиторії з'явився викладач.

— Доброго дня дорогі першокурсники. Мене звати Анатолій Степанович і я викладатиму у вас економіку, - привітався він і  також ознайомив з програмою яку ми будемо вивчати на протязі року, ну а потім почалась лекція, яку я уважно слухала і записувала все у свій зошит.
Перша пара позаду і мене переповняють емоції. Мені тут подобається, і також вирішила поділитися це зі своїми подругами.

Блін потрібно розклад сфотографувати, а то забуду, як завжди. Я побігла на своїх високих підборах і в когось ненароком зачепила плечем, що ще б трішки і я б впала. Але чиїсь сильні руки зловили мене.

— Вибачте..- промовила я і відкрила очі. — Ти? - я здивувалась коли помітила Півника.

— Ти серйозно? Це капець! - почав психувати півень, а його друзі, яких я вперше бачу почали сміятися. — Вот дідько!

— Ей, що я тобі такого зробила!?- промовила я. — Зовсім офігів!! - психанула я і пішла по справам.

Вот же ж казала я Улі, що на цих підборах можна ногу звернути, а тут виявляється не нога, а його пітушина величність, ще й попала на гарячу руку.  Я помітила Руслану і підійшла до неї.

— Блін, перший день навчання, а вже зустріла півня! - подруга здивовано на мене глянула.

— Кого? - перепитала вона.

— Ну того недо-екскурсовода, - пихкала від люті я. — Через ці кляті підбори! Я через них ходити нормально не можу, більше ніколи їх не одягну!!!

— Ааа, я також бачила їх і збоченця разом з ними, - промовила Руся і я зрозуміла про якого збоченеця йшла мова.

— О дівчата ви тут! - підбігла Уля до нас. — Приставляєте я зустріла Чухнарика.

— Це, що сьогодні день зустрічі з шаленою трійцею? - запитала я і посміхнулась.

— Напевно так! До речі як ваша перша пара?- посміхнулась Уля.

— Дуже круто, мені сподобалось!- промовила я і Руся теж кивнула.

— Ходімо до кав'ярні, а то я дуже хочу випити кави, - ну Уля в своєму репертуарі, завжди хоче кави.

— Ок.

Ми прийшли до кав'ярні і сіли за столик, який тепер напевно буде наш. Руслана і я замовили собі капучино, а Уля латте.

— Дівчат, може сьогодні зробим гарну фотогсесію? - промовила Руслана і надпила своє капучино.

— Давай! - скрикнула Уля, що на нас всі подивились.

— Можна, тим більш в нас є такий фотограф як ти!- промовила я і посміхнулась.

До речі Руслана з Хмельниччини, любить фотографувати все своїм фотоапаратом. Вона серйозно ставиться до виконання завдання, а не посміхається, тому що це стосується її дитинства - це все, що я знаю. І вона дуже класна подруга, хоч і є свої таргани в голові, але я її люблю такою яка вона є.

Мені зателефонувала бабуся, і запитала як я, як навчання і т.п. Вони завтра готуються до першого дзвоника, так як мій братик переходить в шостий клас. В них все добре і тому моя душа може бути спокійною.

До нас підійшла якась дівчина і принесла кожній по чізкейку. Я дуже здивувалась, но я просто його обожнюю.

— Дівчата, це ви замовили?- запитала я, вже поїдаючи його.

— Ні, - вони також не стримались накинулись на нього.

— Це подарунок від столика позаду вас,- промовила дівчина, а я повернусь і побачила півня.

Вот дідько, вирішив мене задобрити, вітаю в нього це вийшло, але не надовго. Я могла не їсти, але вдома не поснідала і ще я дуже голодна. Посміхнулась йому і продовжила їсти.

Після цього ми розійшлися і швидко пішли на пари. На перерві ми зустрічались з дівчатами і обговорювали які в нас викладачі.

І ось зараз прямують по коридору "Шалені півні" і я помітила, що наближається хитрюга до мене. Я хотіла втекти, але зрозуміла, що в тупику.

— Привіт. - привітався півник.

— Пробач, я немаю часу з тобою бесіду вести, - хотіла пройти мимо нього, але він мене схопив за плече.

— Чому, ти тікаєш від мене? - почав він. — Ти мені на ногу наступила своїми підборами і..

— І тобі стало боляче, все давай, бо я запізнююсь, - я справді запізнювалась, а тут дорогу перегородив самозакоханий півник.

Я вирвалась і побігла вперед, а він за мною. Через ці кляті підбори далеко не втечу, але якби не впасти і носа не розбити. І тут я підвертаю ногу і падаю, але мене зловив цей Влад. Коли впала на нього, то ми ненароком поцілувались!  Поцілувались!! 
Я широко розплющила очі і хотіла встати, але нога почала дуже сильно боліти.

— Боляче? - підійшов він ніби нічого не сталося.

— Ні все нормально! Айщ..Іди куди йшов! - намагалася скрити те що мені боляче.

— Я допоможу, -  він підняв мене на руки і поніс до своєї автівки.

— Стій, нічого не потрібно, все н-нормально! - попередила я хлопця, а він лише посміхнувся, але не послухав мене і ми поїхали до лікарні.

Ми під'їхали до приватної поліклініки. Він знову мене взяв на руки і поніс всередину. Мій телефон в сумочці розривався від дзвінків подруг. Я не могла відповісти, бо задивилась на цього півника.
Зоряна оговтайся!! Це якось підозріло, що він став приділяти і звертати на мене увагу. На першій зустрічі ми були як кіт з собакою, а зараз?? Ми зайшли до палати і до нас приєднався лікар.

— Нічого серйозного просто вивих ноги, ми просто накладемо пов'язку, - промовив лікар.

— А ходити зможу? - ну все ж таки спитала я, бо боялась за пропуски.

— Так, - посміхнувся лікар.

А він доволі симпатичний, но його обручка прямо світилась на його пальці. Ні я нічого такого не планую. Просто симпатичний лікар. Чому обручку б не купити тоненьку, а вона прямо аж на весь палець, некрасиво!