Серія 2. Корпоративна посмішка смерті

Через сімнадцять годин після того, як екіпаж «Надії-404» зламав систему платної гравітації, виставив корпорації «Світле Майбутнє ЛТД» податковий рахунок на суму, здатну викликати інфаркт навіть у безсмертного бухгалтера, і випадково врятував сорок мільйонів колоністів, життя на кораблі майже повертається до норми. Тобто Брум знову свариться з реактором, Ліана годує щось слизьке в лабораторії, Рікс шукає профіль Велени Люкс у корпоративних мережах, а капітанка Міра Коваль намагається випити каву до того, як її викличуть рятувати цивілізацію, планету, Всесвіт або чужий шлюб.

Саме на четвертому ковтку всі екрани корабля одночасно стають білими. На них з’являється ідеально усміхнений чоловік із бездоганними зубами, настільки рівними, що Марфа-9 автоматично позначає їх як потенційну військову технологію.

— Доброго ранку, цінні користувачі! — промовляє незнайомець голосом людини, яка могла б повідомити про вашу смерть так, що ви ще й подякували б за сервіс. — Корпорація «Світле Майбутнє ЛТД» дякує вам за нещодавню взаємодію з нашими продуктами.

Міра повільно ставить чашку.

— Ні.

— Ми цінуємо кожен відгук.

— Ні.

— Навіть той, що містить фізичне руйнування корпоративного майна.

— Особливо ні.

Чоловік продовжує посміхатися.

— Мене звати Арман Смайл. Я директор департаменту клієнтського щастя, репутаційної стабілізації та делікатного усунення незадоволеності.

Рікс нахиляється до Марфи.

— «Усунення незадоволеності» звучить як убивство.

— Я вже перевіряю.

— І?

— У їхньому корпоративному словнику слово «вбивство» замінено на «остаточне припинення негативного користувацького досвіду».

Міра закриває очі.

— Звісно.

Арман Смайл дивиться просто в камеру.

— Ми хотіли б запросити екіпаж «Надії-404» до нашого найближчого Центру корпоративного примирення. Там ми зможемо вислухати ваші побажання, відповісти на запитання й запропонувати персональне рішення.

Брум заходить на місток, витираючи руки ганчіркою.

— Скажіть їм, що моє персональне рішення важить чотири кілограми й називається молотом.

— Бруме, — каже Міра, — не перебивай людину, яка ще не встигла нам погрожувати.

Арман усміхається трохи ширше.

— У разі відмови ми будемо змушені передати питання до департаменту примусового задоволення клієнтів.

Міра дивиться на екран.

— Ось тепер встигла.

На містку звучить сигнал.

Навігаційна система сама прокладає маршрут.

До Центру корпоративного примирення.

Міра повертається до Марфи.

— Скасуй.

— Не можу.

— Чому?

— «Світле Майбутнє» придбало компанію, яка підтримує наш навігаційний протокол.

— Коли?

— Одинадцять хвилин тому.

Рікс свистить.

— Швидко працюють.

Міра бере чашку й допиває каву одним ковтком.

— Добре. Летимо.

— Серйозно? — дивується Пиріг.

— Так. Якщо хтось усміхається настільки широко, я хочу особисто перевірити, де він ховає ніж.

Камера віддаляється від «Надії-404», яка повертає в бік гігантської блискучої станції. На її корпусі сяє рекламний напис: «ВАШЕ ЩАСТЯ — НАШ ГОЛОВНИЙ АКТИВ».

Під ним дрібним шрифтом: «Актив може бути вилучено за несплату».

ЦЕНТР, ДЕ ВСІ ЩАСЛИВІ ДО СМЕРТІ

Центр корпоративного примирення виглядає як величезна біла квітка, розкрита посеред чорного космосу. Його пелюстки — стикувальні доки, серцевина — сферичний адміністративний комплекс, а навколо обертаються рекламні голограми з усміхненими сім’ями, задоволеними інопланетянами й підозріло щасливими літніми людьми.

Одна реклама показує чоловіка, який падає з орбітального ліфта, але продовжує посміхатися.

Підпис повідомляє:

«Навіть падіння — це можливість, якщо воно застраховане».

— Мені вже хочеться щось підірвати, — каже Брум.

— Тримай це почуття в собі, — відповідає Міра.

— Я сорок років тримав.

— І?

— Тепер воно проситься назовні.

Після стикування шлюз відкривається автоматично. Екіпаж зустрічає група людей у білих костюмах, і всі вони мають одну й ту саму усмішку — тридцять два зуби, ідеальна симетрія, нуль емоцій.

Першою стоїть жінка з табличкою «Ваш особистий координатор радості».

— Ласкаво просимо! — говорить вона. — Чи можете ви оцінити рівень вашого поточного щастя від одного до десяти?

Міра проходить повз.

— Мінус три.

— Чудово! Це дає нам простір для зростання.

— Якщо ви скажете це ще раз, простір для зростання з’явиться у вашому черепі.

Координаторка не перестає посміхатися.

— Ми цінуємо щирий зворотний зв’язок.

Марфа-9 тихо сканує її.

— Капітанко.

— Що?

— Її мімічні м’язи стимулюються імплантом.

Міра зупиняється.

— Що?

— Усмішка примусова.

Рікс уважно дивиться на координаторку.

— Тобто вона не може перестати?

— Схоже на те.

Жінка все ще посміхається, але в її очах на секунду з’являється щось дуже схоже на паніку.

— Усі співробітники «Світлого Майбутнього» добровільно підтримують позитивний корпоративний імідж двадцять чотири години на добу.

— Добровільно? — питає Міра.

— Абсолютно.

Її праве око сіпається.

Марфа фіксує сигнал імпланта.

— За зниження куточків губ передбачено штраф.

Брум нахиляється до жінки.

— Скільки?

— П’ять відсотків місячного доходу за кожен випадок негативної міміки.

— А якщо заплакати?

— Сльози дозволені лише в межах корпоративних тренінгів особистісного росту.

— А якщо послати начальство?

— Кар’єрний коучинг.

— А якщо вдарити начальство?