Глава 5 або що буде далі?

Мені сняться різноманітні сни. Вони дуже яскраві та бувають на межі фантастики. Але наступає така не дуже приємна штука , як реальність. Проте музика завжди рятує мене від поганого настрою . Останнім часом мене переслідувала одна дуже нав'язлива думка . Коли я прийшла з навчання мене спинило одне питання :" А що буде далі? Ну допишу я цю книгу і що ? Коли настане натхнення для наступного виплеску?" . І мені стало страшно. Я стараюсь відтягнути цей момент . Ця книга - це моє все . Я занадто асоціальна . Хоча в мене є безліч знайомих але порою я почуваю себе самотньою. Не скажу , що це погано. Проте мої батьки вважають , що я маю спілкуватися з усіма . Частково я їх розумію але блін, нащо це ? Чому я маю мучити себе спілкуванням з людиною у якій я впринципі не зацікавлена? Ось тому я часто пропадаю у книжках та інтернеті . Мені справді страшно , що коли я закінчу писати цю книгу то знову розчаруюсь у собі , що закриюсь у своїй мушлі , що зруйнується усе , що я так старанно будувала. 

Зазвичай мрії допомагають нам ставати  кращими, прагнути до нових вершин. Головне правило: не переплутати мрії з реальністю. Мені справді не хочеться такого хоча я буваю занадто мрійлива. Моя найприємніша мрія - це співати на всю силу на сцені. А потім я відкриваю очі і розумію , що не ризикну. Що ж я роблю? Кажу Вам переступати через всі осуди і досягати своїх цілей а сама не можу позбутися своїх страхів . Поганий з мене порадник. Можливо ,коли я прочитаю , що Ви це змогли то і я зможу . 

А можливо на цьому я і закінчу. Закінчу цю книгу.  Подумала , що розтягувати на +100500 глав основне , що я хотіла сказати , не варто. Я сподіваюсь , що можливо мої слова дали якусь іскру у вашому серці. Сподіваюся , що Ви зможете це зробити та переконати суспільство у тому , що бути незвичайним - це прекрасно.