1
Весна прийшла в Зону невчасно. Весна в Зоні взагалі ніколи не приходить вчасно, бо Зона не має календаря — у неї є графік викидів, і він ніколи не збігається з погодою. Але цього року весна спізнилася особливо: вона прорвалася в березні, хоча за розкладом мала б у квітні, і старі сталкери казали, що це кепський знак, а нові сталкери казали те саме, посилаючись на авторитет старих.
У барі «100 рад» дещо змінилося. Зміни були дрібними, але в Зоні дрібні зміни помітні найбільше, бо глобальні події зазвичай зникають раніше, ніж їх встигають зафіксувати.
По-перше, за дальнім столом з'явилася постійна компанія. Вона збиралася там щовечора, і склад залишався незмінним: кровосос, контролер, полтергейст, четверо бюрерів і сталкер, який замовляв горілку, проте не пив її, а ставив чарку перед собою і просто дивився. Це був окремий жанр — спостерігати, як горілка стоїть. Ніхто не наважувався питати чому, бо запитання «чому» в цій компанії вважалося порушенням негласного етикету.
По-друге, стіну біля входу прикрасив новий експонат: не звична таблиця боржників, а окремий аркуш, підписаний «Акт про відмову від прибутку», із дев'ятьма підписами, дев'ятий із яких був залишений мохом. Сідорович повісив його власноруч. На запитання «навіщо?» він відповідав: «Хм. Для порядку». І це було правильно, бо в Сідоровича «для порядку» означало «бо я хочу, щоб про це знали всі».
По-третє, муха змінила звички. Вона більше не зависала над брехунами. Тепер її робота полягала в іншому: долітати до дальнього столу, сідати на край і завмирати. Ніхто не знав, що це означало, але всі відчували: тут є якийсь прихований сенс. А добрий знак у Зоні — велика рідкість, тож його намагалися не чіпати.
2
Новий похід організовували вчені. Не Сідорович. Це був принциповий момент, на якому сам торговець робив особливий наголос: «Хм. Я походи не організовую. Я походи продаю. Організовують учені. Хм. Різниця в тому, що вчені платять наперед і не крадуть, а я плачу по факту і краду. Хм. Різні бізнес-моделі».
Науковці з Кордону мали єдину мету: дослідити Серце. Не забрати, не вивезти, не використати як батарейку — саме дослідити. Це була геть нова модель взаємодії із Зоною, яка циркулювала на Кордоні під вивіскою «науковий підхід». Під неї вибили бюджет, а підставою для бюджету служили дев'ять свідків, котрі повернулися живими.
Керівником експедиції призначили майора Тюрину. Рішення мало власну передісторію: спочатку вчені пропонували Кремідора, але той відмовився на відріз: «Я туди вже ходив. Удруге — це вже не сталкерство, це туризм». Тоді науковці звернулися до майора. Тюрина думав два дні, а потім видав фразу, яку згодом розтягнули на цитати: «Я побував там двадцять років тому. Повернувся один із чотирьох. Тепер хочу повернутися один із одинадцяти. Це значно кращий баланс».
«Одинадцять із одинадцяти» означало одне: повернутися мають усі.
3
Компанія дальнього столу вагалася — чи йти знову. Суперечки тривали два місяці й ніяк не завершувалися, бо кожен керувався власними мотивами.
Горгона заперечував похід саме тому, що дуже хотів іти. Класична психологія кровососів: вони ніколи не визнають своїх бажань напряму, тож фраза Горгони «я не хочу» насправді означала «я мрію про це, але скажу пізніше». Демокріт хотів перевірити, чи пам'ятає Серце контролера, який приходив не за здобиччю. Бюрери прагнули закрити юридичну колізію: у фіналі їхнього протоколу був пункт «повернутися», але оскільки повернення сталося до остаточного підписання документа, вимагалося врегулювати формальності на місці.
Ранок принципово відмовлявся з професійних міркувань: «Повторний візит — це вже не візит, а плановий аудит, а планові перевірки позбавлені душі».
А Кремідор не хотів іти через побоювання, у якому не зізнався б нікому: він боявся, що Серце його просто не впізнає.
Він проговорився про це лише раз — тієї ночі, коли всі вже розійшлися — і сказав це Ранку. Бухгалтер негайно зафіксував у журналі: «Зафіксовано одкровення. Кремідор боїться, що Серце його забуде. Діагноз: перша в житті щира емоція, не заплямована грошима. Прогноз: сприятливий».
— Дурниці, — заспокоїв його тоді Ранок. — Воно пам'ятає всіх. Воно пам'ятає навіть тих, хто приходив його пограбувати. Питання лише в тому, як саме пам'ятає. — А як? — Як хворий пам'ятає лікаря, що приходить із голками та болючими процедурами. І як пам'ятає того, хто просто посидів поруч у тиші. Це зовсім різна пам'ять. І ти боїшся опинитися в першій категорії. — А якщо так і є? — Тоді твоє завдання полягає в тому, щоб довести протилежне. Пацієнт не пам'ятає катів у білих халатах. Пацієнт пам'ятає тих, хто розділив із ним біль.
4
Остаточне рішення визріло опівночі — воно прийшло до всіх водночас, увічнивши ту саму монолітну єдність, яка тепер базувалася не на сліпій вірі, а на дружбі.
Уранці Кремідор зайшов на балкон до Сідоровича. Старий традиційно лускав насіння.
— Хм. Пішов би вдруге? — Ні. — Хм. Чому? — Бо вдруге — це вже не до нього. Це за ностальгією. — Хм. Логічно. — Торговець сплюнув лушпиння. — Хм. А якби пішов — що б узяв із собою? — А навіщо питаєш? — Хм. Учені пропонували мені профінансувати експедицію. Я відмовився. Хм. А тепер думаю: дарма, мабуть. — Чому раптом? — Хм. Бо ти повернувся іншим. І вся ваша компанія — іншими. Мені, хм, цікаво, що станеться з людиною, яка вирушить туди вдруге. Хм. Цікавість — найприбутковіша емоція в Зоні. Вона дає сто відсотків маржі. — Сідоровичу, ти що, хочеш податися з ними?
Сідорович замовк. Надовго. Довше, ніж зазвичай. Нарешті вимовив:
— Хм. Ні. Не піду. Хм. Я боюся.
Кремідор здивовано завмер. Сідорович ніколи не вживав слова «боюся». Він казав «хм» і підраховував бариші. А тут — зізнався у страху, і це звучало так само дико, якби Довг закликав до анархії, а «Свобода» запровадила суворий статут.